Клайв Баркер - Що ховається у сутінках. Антология

DVD-програвачі там були маленькі, і їх можна було ставити на столик на коліщатках просто перед кріслом, щоб дивитися кіно, поки в тебе вливається розчин. Одного разу я приніс другий сезон «Досьє детектива Рокфорда» з Джеймсом Гарнером. Подивившись хвилини зо дві, я почув стримуваний смішок Ральфа.

— Що смішного?

— Ти. І як я не здогадався, що ти людина типу Гарнера?

— Що не так із Гарнером?

— Він ганчірка. Трохи жінкуватий чоловік.

— Це Джеймс Гарнер жінкуватий?

— Ага. Вічно скиглить і бурчить, як баба. Особисто мені більше подобається Клінт Іствуд.

— Я міг би і здогадатися.

— Тобі не подобається Клінт Іствуд?

— Можливо, подобався б, якби вмів грати.

— Він справжній чоловік.

— Так, він — щось.

— Ось він ніколи не скиглить.

— Тому що не вміє. Для нього це занадто складно.

— Потіш мене.[9]

— Поцілуй мене в дупу.

Ральф зареготав так, що кілька медсестер подивилися на нас і усміхнулися. Потім спробували пояснити своїм пацієнтам, що ми за люди.

(Вплив хіміотерапії настільки сильний, що вона втрачає вагу на п’ятнадцять фунтів[10] — хоч вона і до цього була худою, — і лікарів дуже турбують блювота і понос. Її відвідують сини з їхніми родинами. Тед, молодший, у сльозах кидається на груди батька.)

Медсестра на ім’я Хізер Мур була першою. Вона завжди називала нас бешкетниками, бо ми частенько жартували з її щирого, трохи наївного сприйняття світу. За пару місяців ми дізналися, що її колишній обчистив їхній банківський рахунок і втік із секретаркою з майстерні з ремонту автомобільних глушників, де працював менеджером. Вона завжди говорила: «Мої подруги кажуть, що я маю гніватися на нього набагато більше, але, знаєте, якщо відверто, я була не такою вже гарною дружиною. Це його мама, а не я постійно влаштовувала великі сімейні вечері. І вона дуже красива жінка. А у мене, коли відпрацюю вісім годин тут і з’їжджу за Боббі в садок, просто не залишається сил. Ми їли багато заморожених продуктів. І я набрала зайвих десять фунтів.[11] Напевно, будь-хто на його місці задивлявся б на інших».

Після того як вона кілька разів поділилася з нами своїми життєвими перипетіями, Ральф узяв телефон і кудись подзвонив. Він поговорив із трьома людьми, які були знайомі з її чоловіком. Бабій, який почав дурити Хізер майже одразу після весілля. Ледар на роботі і чоловік, який зраджував дружину чи не найпідступніше — постійно жартував про неї з колегами. І вона ще казала, що була не варта його!

Потім настав день, коли вона розповіла нам про двоквартирний будинок, у якому жила. Унітази в ньому погано спускали, сміття не вивозилося, бетонні сходи на фасаді і з тильного боку мали ось-ось розвалитися, а чорний хід узагалі не замикався. До того ж нещодавно пограбували когось із її сусідів.

Домовласником був один слизький тип — адвокат, зрозуміло, — на ім’я Девід Малдун. Незважаючи на прізвище якогось персонажа коміксів, він був яким завгодно, тільки не комічним. Ральф перевірив його. Новий яппі, власник кількох прибуткових будинків у місті, він, судячи з усього, планував піти в королі нетрів. Хізер поскаржилася на нього міській владі, і міська влада зробила те, що вміла робити найкраще, — нічого. Хізер кілька разів заходила до офісу Малдуна, і їй незмінно обіцяли, що скарги будуть розглянуті найближчим часом. Але нічого не змінювалося. І навіть молоді адвокати, тільки-но зі студентської лави, просили за свої послуги більше, ніж вона могла собі дозволити витратити на тяжбу з Малдуном.

Ми завжди запитували її, як справи з Малдуном. Того дня, коли вона повідомила нас, що в неї протікає дах, а ніхто з його офісу за чотири дні так і не з’явився, Ральф сказав їй:

— Вам більше не доведеться про це турбуватися, Хізер.

— Чому це?

— Просто у мене таке відчуття.

Не тільки Хізер здивувалася його словам. Я теж нічого не зрозумів.

— Які у вас плани на сьогоднішній вечір? Як завжди, свято життя?

— Якщо ви маєте на увазі заморожений обід, телевізор і, дасть Бог, дзвінок від когось з дітей, які вічно дуже зайняті, щоб розмовляти зі мною більше двох хвилин, а потім ліжко, то так.

— Подивитеся що-небудь із Джеймсом Гарнером?

— Так, або поставлю що-небудь із Клінтом Іствудом і засну раніше.

— Добре, що у вас немає жодних планів, бо ми збираємося сьогодні спостерігати.

— Я лягаю о дев’ятій.

— Тільки не сьогодні. Хіба що нам пощастить, він вирішить потрахатися і повернеться додому раніше.

— Хто?

— Малдун, хто ж іще?

— Ви точно знаєте, що в нього хтось є?

— Ні. Але я такі речі кишками відчуваю.

Я всміхнувся.

— Я сказав щось смішне? — запитав він трохи роздратовано.

— Хлопці, ви там усі дивитеся погані шоу про копів, чи що? «Кишками відчуваю»…

— Більшість цих засранців зраджують.

Я замислився.

— Може, ти й маєш рацію.

— Малий, я завжди маю рацію. — Цього разу з їдкою посмішкою.

З’ясувалося, що це була секретарка юридичної фірми, розташованої поверхом нижче від офісу Малдуна. І навіть аж ніяк не красуня. Йому, мабуть, просто закортіло нових відчуттів.

Ми чекали, притулившись до його новенького чорного «кадилака».

— Ви хто такі?

— А ми ті хлопці, з якими тобі найменше хочеться зустрічатися. — Я з радістю надав Ральфу можливість говорити.

— Та невже? — Нахабним тоном.

— Ну так. Ти ображаєш одного нашого друга.

— Ідіть ви обидва під три чорти. Я їду додому.

— Коли на одяг потрапляє запах трахання, його збіса важко позбутися, чи не так? Дружини воліють вдавати, що не помічають його.

Відкопав мобільний телефон. Помахав ним перед нами.

— Я не знаю, що ви за два недоумки, але впевнений, що поліція легко це з’ясує.

— І твоя дружина легко з’ясує, кого ти трахаєш у будинку за нашою спиною.

Що сталося після цього, я зрозумів, лише коли побачив, як адвокат зігнувся навпіл, і почув, як він намагається вилаятися, але не може, бо в легенях бракує повітря. Коли він упав на коліна, Ральф ударив його по голові з такою силою, що Малдун звалився на дорогу.

— Її звуть Хізер Мур. Вона винаймає в тебе квартиру. Про це вона нічого не знає, тож можеш