Надя Фендріх - Сестри-вампірки 1

було більш розмитим, ніж зазвичай. Сільванія провела язиком по зубах: ікла встигли неабияк підрости, хоча вона їх тільки вчора підпилювала. Схопивши пилку, Сільванія поспішила до ванної, але не встигла вона підпиляти верхнє ікло, як у двері подзвонили. Дівчинка почала гарячково розглядати своє розмите зображення в дзеркалі.

Почувши дзвінок, Дака схопилася з кришки для унітаза, на яку від подиву сіла, заскочивши батьківську розмову, і обережно прочинила двері.

– Якобе! – сказала вона крізь утворену шпарину.

– Вітання! А Сільванія вдома? – запитав хлопець, зніяковіло чухаючи потилицю.

Дака шалено затрясла головою.

– Ні, їй терміново треба було піти, sorry.

Вона вже збиралася зачинити двері перед носом Якоба, як у передпокої, чарівно посміхаючись, з’явилася Сільванія.

– Привіт, Якобе. А я тут саме на тебе чекала, – сказала вона, кинувши лютий погляд у бік Даки, яка навіщось вчепилася за поділ її спідниці і якось дивно гримасувала.

– Почекай, Сільваніє, маю тобі… – намагалася зупинити сестру Дака.

– Потім поговоримо, – відрізала Сільванія. – У мене зараз урок англійської.

Із цими словами вона підштовхнула Якоба у вузький коридор. Побачивши безліч строкато оздоблених кришок для унітазів, хлопчик мимоволі зупинився.

– Це сучасне мистецтво, – заявила Сільванія, помітивши в очах Якоба здивування. – Моя мама – дизайнерка. Зараз от захопилася дизайном кришок для унітазів. До речі, сьогодні ввечері у неї персональна виставка у власній крамниці.

Усе це вона розповідала Якобу, поки піднімалася сходами. Сердито блиснувши очима вбік Даки, вона завела Якоба в їхню з сестрою кімнату і з силою грюкнула дверима.

Даку кинуло в холодний піт. Голос у Сільванії став нижчим і глибшим. Здавалося, ще трохи, і вона загарчить, мов тигр. Щось змінилося і в її погляді. Це був погляд пантери, яка чатує на свою здобич. Або вампіра, який відчув кров! Дака глитнула: простому смертному зустріч із таким вампіром нічого доброго не віщує! Тим більше, якщо вампір себе не контролює, а жертва сама йде до нього в руки. Дака почала гарячково міркувати, що робити. Батьків у цю історію вплутувати ніяк не можна. Потрібно діяти самотужки, причому rapedadi. Дака беззвучно піднялася сходами і зазирнула в замкову шпарину.

Сільванія сиділа на своєму ліжку, дивлячись на Якоба так, як зазвичай павук дивиться на муху, що випадково втрапила в його тенета. Якоб із цікавістю розглядав кімнату. Сільванія, як могла, завісила рушниками всі залізні ланцюги, на яких висіло Дакине ліжко, але впоратися з безладом на сестриній половині кімнати їй так і не вдалося. Утім, Якоб цього, здавалося, і не помітив.

– Прикольно! Це в Румунії? – запитав він, знявши зі стіни світлину, з якої посміхалися ікласті однокласники Даки і Сільванії.

Сільванія схопилася з ліжка. І як же їй не спало на думку заховати цю фотографію? Вона була впевнена, що прибрала з очей все, що могло викликати у гостя підозри.

– А? Це? Так це ми на Геловін бавилися!

– Воно й видно, – посміхнувся Якоб. Присівши поруч із Сільванією на ліжко, він дістав з торбини підручник з англійської мови.

Fumps! Від хвилювання у Даки спітніли долоні. Невідомо, скільки ще Сільванія зможе стримуватися. Вампір в ній може прокинутися будь-якої миті!

– Ну що ж, почнімо. – Якоб розгорнув підручник. – Му name is Jakob. I am 13 years old and my favorite meal is a garlic bread. What about you?3

Сільванія нашорошилась. Знову він про цей свій часниковий хліб! При згадці про часник до її горла підступила блювота.

– Garlic? – розгублено запитала вона.

– Garlic bread – це часниковий хліб, – терпляче пояснив їй Якоб.

Сільванія посміхнулася, але, згадавши, що встигла вкоротити тільки одне ікло, відразу ж закрила рот.

– Му name is Silvania. I am 12 years old and I love garlic bread too. I wish we had something to eat here right now,4 – промимрила вона. У животі зрадливо забуркотіло.

Якоб подивився на неї.

– Are you hungry?5

Сільванія заперечливо похитала головою, хоча всі думки у неї зараз були тільки про їжу. Але ж, звичайно, не про часниковий хліб, а про справжні делікатеси. Про кров’яний суп, про сирі свинячі шлунки… про свіжу теплу кров. Тут погляд Сільванії затримався на шиї Якоба – яка вона, виявляється, апетитна!

Сільванія глитнула. Її рот наповнився слиною.

– Okay, let’s do some grammar!6 – знизавши плечима, Якоб поліз у торбу за зошитом із граматики. Сільванія хижо подивилася на сонну артерію, що пульсувала у нього на шиї гарячою темно-червоною кров’ю. Чудовою кров’ю. Людською кров’ю! Вдихнути б її аромат…

Витягнувши зошит, Якоб знову випростався.

– Гм? – сказав він, помітивши дивний погляд Сільванії.

– Смакота! – пробурмотіла Сільванія. Її рот був досі відкритий. З іклів крапала слина.

– Що це у тебе з зубом? Він якийсь дивний, – запитав Якоб.

Сільванія у відповідь відразу ж прикрила рот долонею. У животі бурчало, але доводилося задовольнятися одним лише поглядом на шию Якоба. Він зробив вигляд, що не помічає її дивної поведінки.

– Lesson one: Putting words together7…

Очі Сільванії звужувалися, з рота текла слина. Не в силах більше стримувати себе, вона відкрила рот, різко присунулася до Якоба і потягнулася до його шиї.

Саме цього Дака й боялася. Час діяти. Увірвавшись у кімнату, вона схопила Якоба, відтягла його від Сільванії в коридор і зачинила двері ззовні.

– Допоможи мені! – сказала вона Якобу, намагаючись притулити до замкнених дверей комод.

Якоб був абсолютно спантеличений. Сільванія присунулась до нього якось занадто близько, і він вже став побоюватися, чи не хоче вона його поцілувати. Не те щоб він був проти такого розвитку подій, просто вважав, що це якось передчасно. До того ж перед уроком він добряче підживив душу часниковим хлібом, а жуйки з собою не взяв. У горлі в Якоба залоскотало, але потім у кімнату увірвалася Дака…

– Що відбувається? – запитав Якоб, розгублено допомагаючи їй притулити комод до дверей.

– Це взагалі нормально? – немов поранена левиця, ревіла за дверима Сільванія. – Випусти мене, огидна, мерзосвітна погань, інакше я задушу тебе!

Вона билася об двері, вивергаючи прокльони.

– Ого, невже це Сільванія? Я її просто не впізнаю, – здивувався Якоб.

– Це ти її просто не знаєш, – по-діловому заявила Дака, всім тілом навалившись на комод. У Сільванії прокинулася якась небачена сила, і Даці знадобилося багато зусиль, щоб утримувати двері.

– Schlotz zoppo! Що відбувається? – перед Якобом, ніби з-під землі, виріс Міхай. – Ух ти, хто це тут у нас? – побачивши Якоба, Міхай простягнув до нього руку, провів пальцем по подряпині на шиї і з насолодою його облизав. – Третя група крові, резус негативний. Рік народження – 1998-й. Хтось з’їв дуже багато часнику сьогодні за обідом, чи не так?

Якоб ніяково усміхнувся і кивнув. Сільванія била кулаками в двері, шиплячи і лаючись.

– Вибачте, мені, здається, вже час… До побачення!

Не псувати ж стосунки з батьками об’єкта обожнювання, ледве встигнувши познайомитися з ними…

– До побачення, гере Цепеш, – додав він і вислизнув з дому так швидко, наскільки це дозволяли правила хорошого тону.

Полювання на вампірів