Шенна Кахрет - Зраджений коханням, Шенна Кахрет

Збоку почулися охи та ахи, додаючи ще цікаві погляди, а десь і ненависні. Я в душі тріумфувала від того, що план вдався, але на обличчі дозволила показатися лише справжній болі, яка давно виривалася на волю.

Вставши, я злегка хитнулася, відчуваючи, що моєму коліну прийде кінець, якщо зараз не відпочити.

—Обережніше, - м'яко порадив хлопець.

Харісон встав без будь-якої допомоги, зрідка поглядаючи на мене: чи намагаючись зрозуміти я отримала якісь травми, чи подумки запам'ятовуючи моє обличчя, щоб у майбутньому знищити за завдані забії, якщо вони, звичайно, там були.

Не встигнувши відповісти і вибачитися через натовп прихильниць навколо Росса, я підійшла до викладача і попросила дозволу посидіти на лавочці до кінця гри, посилаючись на втому і біль у лікті, який я вдарила об підлогу.

Чоловік запропонував відвести мене в медпункт. Я м'яко відмовилася. Тоді він лише мовчки кивнув, кричачи на натовп, щоб вони припинила оберігати Росса, і продовжили гру.

Обійшовши стовпотворіння, не дивлячись ні на кого, я сіла на лавку, потираючи лікоть і коліно. Слідом продовжила спостерігати за грою, у якій уже не брала участі.

Що ж було у планах далі? Чекати на Харісона, який все-таки вирішить зробити перший крок у мій бік, але, по ходу гри, я зрозуміла, що це буде малоймовірно, оскільки його треба було зацікавити. Падіння на груди – було чудовим ходом, але потрібно більше. Більше зіткнень чи рухів у його бік.

Усю дорогу до кімнати я намагалася збудувати новий план, щоб наблизитися до серця Харісона, але в голові було порожньо.

Кинувши рюкзак на підлогу, я з шумом зачинила двері і, човгаючи взуттям, підійшла до столу, бачачи чергового листа від таємного шанувальника.

Акуратно відкривши його, я швидко пройшлася очима по тексту:

«Люба Меллісо, я знову пишу тобі цей лист, і не важливо хто я, важливо те, що ти безцінна для мене.

Пройшовши через джунглі зла і пустелю страждань, я знайшов світло в душі, свою гармонію, коли ти приїхала. Я нікому тепер не дозволю відібрати тебе у мене, бажаючи проводити кожну вільну хвилину поряд, але відпущу, якщо сама захочеш піти...

Подарувати своє життя тобі я можу, але боюся, що ти викинеш його в небо, бездонне і надто просторе для одного людського життя.

Твій таємний шанувальник»

Недбало кинувши записку на стіл, я попрямувала на кухню, дістаючи склянку і наливаючи воду з-під крана.

Цей лист був уже п'ятий, на який моя відповідь і не була потрібна, оскільки навіть кімнати адресата там не було написано. Замислюватися, хто ж їх надсилає, – я не мала часу, та й бажання. На першому місці був спір, який треба спочатку виграти, а потім можна буде побачити ревнощі на обличчі одного з хлопців, здогадуючись, що цим шанувальником був саме він.

Випивши вміст склянки залпом, у мене з'явилася якась енергія, яка прагнула зробити щось креативне.

Озирнувшись, у моїй свідомості промайнула думка, що треба приготувати собі поїсти; можливо, їдальня була заповнена студентами, які не захотіли їхати до центру міста, щоб повечеряти у дорогих ресторанах та кафе, а мати справу з натовпом – бажання взагалі не було. Одне, що справді мене тішило – фанатки Харісона не напали на мене в роздягальні та після фізкультури. Я лише обійшлася кількома зневажливими та ненависними поглядами у свій бік. Мабуть, виховання все-таки дехто має, чому я була дуже рада.

Відкривши верхні та нижні шафи, я була щаслива побачити там все необхідне кухонне приладдя, але холодильник мене безпосередньо розчарував, маючи всередині лише порожнечу. Тепер доводилося спускатися донизу, щоб узяти потрібні продукти і почати творити те, що хотілося організму.

Зайшовши назад у кімнату, я дістала з рюкзака навушники та ввімкнула музику, покидаючи номер.

У вухах грав рок, змушуючи мене пританцьовувати і трохи підспівувати. У коридорах я була одна, так що могла собі дозволити трохи відволіктися, але досі відчуваючи біль у коліні.

Можливо, варто було б зберегти здоров'я і придумати інший план, але мені потрібно закінчити спір до того моменту, коли Хелен зрозуміє, що сталося. Кажучи відверто, я втратила вже три дні.

Побачивши карту евакуації, я пройшлася очима по паперу, шукаючи найближчу комору чи підвал.

Спрямувавши на новий шлях, я продовжувала танцювати і співати, поки не опинилася перед тими самими темно-синіми дверцятами, глухий кут яких мене так сильно манив останнім часом.

Закочуючи очі і цокнувши від досади, що продуктами я могла запастися ще давним-давно, я відчинила двері, збираючи овочі.

Моя рука трохи смикнулася, поки мозок думав: брати ще одну коробку з листям лазаньї чи ні. З одного боку, я багато не їм і тому зроблю страву в маленькій формі, але з іншого – може виявитися лише велика форма і листя мені не вистачить.

Вирішивши, що друга пачка мені не потрібна, я взяла останню томатну пасту, зачинила двері і пішла назад до кімнати).

Останній раз я готувала в дванадцять років, коли мама була ще жива і вчила як смачно приготувати пасту або ту ж лазанью, яку я хотіла відтворити по пам'яті.

Повернувши ліворуч, я зупинилася танцювати, бачачи за кілька метрів від себе Роя.

Крофтон попрямував у мій бік, змушуючи насторожитися. Гучна музика більше не приносила того колишнього задоволення, яке було кілька хвилин тому.

—Ти забула, - сказав хлопець, простягуючи мені бандаж, який був в руці.

Здивування відразу змінилося на сором, змушуючи тепер по-справжньому почервоніти і промимрити слова подяки, забираючи вільною рукою бандаж.

У голосі Крофтона не було ні агресії, ні спокою, лише мило вимовлені слова, ніби між нами не було конфлікту, і я не загрожувала йому розправою. Можливо, Рой злякався моїх слів і вирішив триматися подалі, але я вважала це малоймовірним.

—Конфлікт ще є? - з теплою посмішкою на обличчі звернулася я до хлопця.