Болеслав Прус - Лялька

Прагне видобути якнайбільше грошей від жінки. А барон Дальський? Труситься від страху, коли б його не зрадила дружина. Пан Марушевич нишпорить скрізь, де б позичити, а як не може позичити, то хоч вициганити; а пан Старський не відходить від умираючої бабусі, щоб підсунути їй складений на його користь заповіт.

Інші, великі й малі пани, передчуваючи, що все підприємство Вокульського перейде до Шлангбаума, вже складають йому візити. Не знають, бідолахи, що він зменшить їм прибутки щонайменше на п’ять відсотків. Найрозумніший з них, Охоцький, замість заробити на своїй електричній лампі, носиться з думкою про літаючі машини. Авжеж!.. Мені здається, що він уже кілька днів радиться про них з Вокульським. Свій свояка вгадає здалека: а вони ж обидва мрійники…

— Ну, пане докторе, вже Стахові ви нічого не можете закинути, — нетерпляче перебив його Жецький.

— Нічого, крім того, що він усе життя не пильнував одного діла, а ганяв за примарами. Бувши продавцем, хотів стати вченим, а почавши вчитись, став націлятись на героя. Він і багатство нажив не через те, що був купцем, а через те, що ошалів за панною Ленцькою; а сьогодні, коли вже досягає її (а це ще, казала Настя, як удасться!), починає радитись з Охоцьким… Слово честі, не розумію: про що фінансист може розмовляти з таким Охоцьким?.. Сновиди!..

Жецький щипав себе за ногу, щоб не наговорити докторові прикрих слів.

— Майте на увазі, — сказав він через деякий час, — я прийшов до вас у справі не тільки Вокульського, а й жінки, жінки, пане докторе, а проти них ви, мабуть, нічого лихого не скажете.

— Ваші жінки не кращі за ваших чоловіків. Через десять років Вокульський міг би стати мільйонером і могутньою силою в країні. Але, зв’язавши свою долю з панною Ленцькою, він продав магазин, який давав прекрасні прибутки, залишить не гіршу від магазину Спілку, а потім процвиндрить багатство. Або взяти Охоцького… Інший на його місці вже давно працював би над електричним освітленням, коли вже йому пощастило зробити винахід, а він гуляє по Варшаві з гарненькою пані Вонсовською, для якої добрий танцюрист важить більше, ніж найздібніший винахідник.

Єврей зробив би інакше. Якби був електротехніком, то знайшов би собі жінку, яка сиділа б з ним в лабораторії або торгувала б електричними приладами. А якби був фінансистом, як Вокульський, то не закохувався б наосліп, а шукав би багату жінку. Зрештою, міг би взяти й убогу красуню, але тоді мусив би мати зиск з її краси. Вона влаштовувала б світські прийоми, зваблювала б гостей, усміхалася б до багатих, кокетувала б з можновладними, словом, усіма способами підтримувала б інтереси фірми, замість їх губити.

— Півроку тому ви й про це говорили інакше, — зауважив Жецький.

— Не півроку, а десять років тому. Тоді я навіть труївся після смерті нареченої, але це тільки зайвий аргумент дроти вашої системи. Тепер мене аж дрижаки беруть, як згадаю, що міг або загинути ні за цапову душу, або одружитися з жінкою, яка мене розорила б.

Жецький устав.

— Значить, тепер, — сказав він, — вашим ідеалом є Шлангбаум?

— Ідеалом ні, але він ділова людина.

— Яка виносить з магазину рахунки…

— Він має на це право. Однаково з липня він там буде хазяїном.

— А поки що деморалізує колег, своїх майбутніх службовців?..

— Він їх усіх повиганяє!..

— І цей ваш ідеал, коли просив Стаха прийняти його на роботу, то вже тоді, мабуть, думав про те, щоб загарбати наш магазин?

— Він не загарбує, а купує! — закричав доктор. — Може б, ви хотіли, щоб не знайшлось покупця і щоб магазин занепав?.. І хто з вас розумніший: ви, що проробили десятки років і нічого не маєте, чи він, що за один рік здобув таку фортецю, до речі, нікого не скривдивши і заплативши Вокульському готівкою?..

— Може, й ваша правда, але мені воно якось не до душі, — буркнув Жецький, хитаючи головою.

— Не до душі, бо ви належите до тих, хто вважає, ніби людина, як камінь, мусить обростати мохом, не зрушуючи з місця. Як на вас, то Шлангбауми цілий вік повинні залишатися продавцями, Вокульські — хазяями, а Ленцькі — ясновельможними. Ні, шановний добродію! Суспільство — як той окріп: що вчора було внизу, сьогодні вилітає нагору…

— А завтра знов падає вниз, — закінчив Жецький. — На добраніч, пане докторе.

Шуман потиснув йому руку.

— Ви сердитесь на мене?

— Ні, тільки… не можу погодитись з плазуванням перед грішми.

— Це перехідний стан.

— А відкіля ви знаєте, що мрійництво Вокульських або Охоцьких не такий самий перехідний стан? Літаюча машина зараз здається чимось неймовірним, але тільки здається; я дещо розумію в її вартості, бо Стах роками розказував мені про неї. І якби, припустімо, Охоцькому пощастило її збудувати, то подумайте самі — що було б вартніше для людськості: спритність Шлангбаума чи мрійництва Вокульських та Охоцьких?..

— Говорила-балакала, — перебив його Шуман. — Я рже на те свято не встигну.

— Але якби встигли, то, мабуть, довелося б третій раз змінювати програму.

Доктор засміявся.

— Ну, гаразд, — сказав він. — То яку ж ви мали до мене справу?

— Та про ту бідолашну Ставську… Вона таки закохалася в Стаха.

— Ну от!.. Такими справами ви могли б уже мене не турбувати, — скривився доктор. — В той час, коли одні багатіють, а другі банкрутують, ви морочите мені голову любовними історіями якоїсь пані Ставської. Не треба було брати на себе роль свата…

Жецький вийшов від доктора такий зажурений, що навіть не звернув уваги на нетактовність його останніх слів.

Аж на вулиці він опам’ятався й розсердився на Шумана.

— Оце вона така єврейська дружба! — буркнув він.

Великий піст минув не так нудно, як побоювались у вищому товаристві.

По-перше, доля потурбувалась про сильну повідь на Віслі, що дало привід для влаштування публічного концерту й кількох приватних вечорів з музикою і декламацією на користь потерпілих від поводі. Потім в серії публічних лекцій, влаштованих Товариством землеробських колоній, виступив один краков’янин, надія аристократичної партії, на доповідь якого зібралась вишукана публіка. Потім, коли від поводі потерпіло місто Сегед, проведено було знов збір пожертв, який дав, правда, мало грошей, зате викликав велике пожвавлення в салонах. В домі графині було навіть зіграно три аматорські вистави — дві французькою і одна англійською мовами.

В усіх цих філантропічних заходах панна Ізабелла брала активну участь. Вона бувала на концертах, вручала букет ученому краков’янинові, виступала в живих картинах в ролі милосердного ангела і