Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

Епілог

Суртаз здавався собі живим. Він бачив, осягав, відчував емоції, незримо спостерігаючи за тим, що відбувалося на землях, якими розтікалася енергія нового Джерела. 

Він сприймав це як нескінченний сон.

І сон цей незабаром перетворився на кошмар.

Суртаз бачив, як вже за п'ять років молода Імператриця, за підтримки верховного інквізитора з золотими очима, вогнем і мечем пройшла своїми землями, знищуючи всіх, хто міг бути запідозрений хоча б у найменшому зв'язку з некромантами. Цілі поселення безневинних жертв. А він — Джерело — поглинав їхній біль, живився їхньою смертю, перетворюючи на енергію. Суртаз сподівався, що хоча би хтось із тих, хто знайшов у собі сміливість дати відсіч, відчує присутність поруч… чогось незримого — і відкриється йому, а він натомість щедро поділиться силою.

Марно. Ніхто не відкрився. Всі загинули.

Ще за десяток років рахунок було пред'явлено вже магам. Імператриця звинуватила чарівників у пособництві некромантам. Король Сартімус... Селар відкинув ці звинувачення. Почалася довга і виснажлива війна. Маги міцно тримали оборону, але на боці Імперії виступили ельфи Срібного джерела. Ті так і не пробачили чарівникам загибель своїх родичів під час війни за Золоте джерело понад півтори тисячі років тому. Облога виявилася довгою, але чарівників було надто мало. Сили виявилися нерівними навіть за неймовірної кількості ракшасів та джинів, викликаних на допомогу королем.

Сонцеград пав разом із загибеллю Селара. Суртаз не зумів побачити, що саме трапилося з королем, але в якийсь момент Золоте джерело спалахнуло, і потужна хвиля енергії розплескалася довкола, спопеливши нечисленних магів, що залишалися живими на той момент. А разом з ними — і більшу частину нападників.

Неконтрольований виплеск енергії випалив всі прилеглі до Сонцеграда землі та спустошив Золоте джерело. Ельфи, що розраховували повернути над ним контроль, залишилися ні з чим, при тому зазнавши катастрофічних втрат. Втім, їхнє обурення тривало недовго.

Адже ще за кілька років запалали ліси навколо Срібного джерела. Запалали та згоріли вщент. 

Суртаз не знав, чи загинули ельфи, чи раптом встигли врятуватися та піти до невидимих для нього земель. Але більше він їх не бачив і не відчував, а приблизно уявляючи їхній характер — схилявся до першого варіанту. Адже тоді він відчував біль і смерть, хоч і не міг підживитися від них — Срібне джерело не дозволило йому цього зробити.

На сотню років на землях Імперії запанували мир і спокій, лише зрідка порушувані вторгненнями демонів. Але головний інквізитор із золотими очима, невразливий, невтомний і нестаріючий, подбав про відбудову прикордонних монастирів. Суртаз бачив їх, як енергетичні вузли, між якими простягалися сотні найтонших ниток, що незримим коконом огортали всю територію всередині. І що більше ставало монастирів, тим щільнішим здавався цей кокон. 

Оскільки Долина туманів також знаходилась в ньому, тиск цієї мережі добре відчувався, і поволі ставав все сильнішим з кожним десятиліттям.

Останньою краплею стало переслідування хоч і не надто шанованих до цього, але все ж недоторканних імперських магів. Деякі з них потай, можливо, самі того не осягнувши, обережно черпали енергію Суртаза-Джерела. Вони загинули першими. Як розсудив тринадцятий Повелитель, інквізитори більше не потребували допомоги у стриманні демонів, тому не збиралися терпіти суперників, що також забирали собі магічно обдарованих дітей. Адже ті з таким самим успіхом могли одягти чорно-червоне вбрання замість мантій чарівників. Принаймні, це стосувалося хлопчиків. Обдарованих дівчат в монастирі не забирали, і доля їхня була незавидною — виявлених просто вбивали.

Ще за десяток років склався збіг обставин, що дещо позабавив Суртаза. На престол зійшла чергова Імператриця. І приблизно в той же час тринадцятий Повелитель відчув в собі — в Джерелі — надлишок енергії. Це відчуття нагадувало крайню ступінь пересичення, і некромант позбувся накопиченого надлишку енергії найпростішим способом — просто виплеснув його.

Результатом стало масове підняття мерців на кількох цвинтарях поблизу Долини туманів.

Інквізитори сполохалися, подумавши, що некроманти знову з'явилися серед людей. І відповіли єдиним відомим їм способом — вирізали кілька поселень. Біль та смерті знову переситили Суртаза, і наслідком став черговий сплеск. Але цього разу він співпав з тим, що у чинної Імператриці виявився магічний дар…

В Імперії стався переворот, внаслідок якого інквізитори набули всієї повноти влади. Пошуки неіснуючих некромантів продовжилися ще затятіше і супроводилися такою кількістю жертв, що Суртаз зрозумів: вже близько той момент, коли він просто себе викриє. Забагато енергії було накопичено за майже два століття, і надто мало виявилося тих, хто насмілювався її брати. Тепер же не залишилося взагалі нікого.

Надія на природне відродження некромантів не виправдалася. Треба було щось робити.

Ліч з хрускотом стиснув кістяну долоню в кулак і, підхопивши посох, піднявся з кам'яного трону. 

***

Панорама долини, що відкрилася перед Суртазом, виглядала незвично. Соковита зелень та полуденне сонце, що неспішно повзло до вершин гір за спиною некроманта. Якісь тварини паслися вдалині. Судячи з насиченості фарб і подиху гарячого повітря, був розпал літа. Піднявши обличчя до синіх небес, ліч помітив в них тонкі розчерки блідо-золотавих ліній.

— Неподобство... — прошелестів тринадцятий Повелитель.

У світі, де єдиною допустимою формою магії стало криваве чаклунство, йому самому та йому подібним не залишилось місця. За таких умов виявлення та знищення створеного Суртазом Джерела було справою часу. Тому тринадцятий Повелитель вирішив за краще вдарити першим.

Там, де ступав ліч, зелена трава чорніла і розсипалася прахом. Тримаючи в одній руці посох, іншою він легко помахував, міцно стиснувши в ній тубус, закритий трьома печатками. Попри звичку, некромант пішки прямував до залишків Мертвого саду — лезолистового гаю, що виднілися вдалині. Рух приносив певне задоволення. Можливо, тому, що вимагав більше енергії, ніж політ — через особливості його посмертної форми. А енергії в Суртаза було багато, дуже багато. Перш ніж полишити печеру з троном і порожніми вже саркофагами, він увібрав її всю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍