Льюїс Керол - Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол

доки той весь не розмотався. Усі нитки валялися на килимові, перекручені й заплутані, а кошеня поверх них ганялося за власним хвостом.

— Ах ти, шко`да така! — скрикнула Аліса і, спіймавши кошеня, поцілувала його. Цим вона хотіла показати, що кошеня потрапило в неласку. — Справді, Діна не навчила тебе розуму! Треба було вчити, Діно, треба було! — додала Аліса, намагаючись говорити сердитим голосом, і з докором подивилася на стару кішку.

Потім вона підняла з підлоги кошеня і вовну, знову вмостилася в кріслі й почала мотати клубок. Робота, одначе, не дуже посувалася вперед, тому що Аліса весь час розмовляла з кошеням або сама з собою. Кошенятко дуже тихенько сиділо у неї на руках, вдаючи, що слідкує за її рухами. Воно іноді простягало лапку і злегка доторкалося до клубка, ніби хотіло показати, що охоче допомогло б Алісі, якби вміло.

— Ти знаєш, що буде завтра, Кицько? — почала Аліса. — Ти б здогадалася, якби була зі мною на вікні. Але ти не могла, бо Діна в цей час чепурила тебе. Я бачила, як хлопці збирали хмиз на вогнище. Для цього треба дуже багато хмизу, Кицько! Але зробилося так холодно і пішов такий сніг, що їм довелося припинити роботу. Не журись, Кицько, ми завтра подивимося на вогнище.

Тут Аліса намотала трохи ниток на шию кошеняті, тільки щоб глянути, як це йому личить. Справа скінчилася тим, що кошеня почало гратися, а клубок покотився, розмотуючись по підлозі.

— Ти знаєш, Кицько, я так розсердилась, — продовжувала Аліса, після того як вони знову зручно вмостилися, — коли побачила всі твої витівки. Мені хотілося відчинити вікно і викинути тебе на сніг! І треба було, шко`да ти така! Може, скажеш, не шко`да? Не перебивай мене! — провадила вона, погрожуючи пальчиком. — Я хочу перелічити всі твої провини. Номер перший: ти двічі нявкнула, коли тебе Діна вмивала вранці. Авжеж, не відмовляйся, Кицько, я сама чула. Що ти кажеш? — (Вона вдала, що слухає кошеня.) — Вона потрапила лапою тобі в око? Ти сама винна, нащо розплющила очі? Якби ти їх міцно заплющила, цього б не трапилося. Ну, досить виправдовуватися, краще слухай! Номер два: ти смикнула Сніжинку за хвоста, саме коли я поставила перед нею блюдечко з молоком. Що, ти хотіла пити, правда? А ти не поцікавилася, чи вона хотіла пити? Нарешті, номер три: ти щоразу розмотуєш клубок з вовною, аби я тільки одвернулась...

— Цілих три провини, Кицько, і за жодну з них ти ще не понесла кари. Знай, я збираю всі провини на наступну середу. Уяви собі, що мої провини теж будуть збирати! — продовжувала вона більше сама до себе, ніж до кошеняти. — Що вони будуть робити під кінець року? Гадаю, їм доведеться посадити мене до в’язниці в день розплати. Або, припустімо, так: за кожну провину мене залишають без обіду. В такому випадку, коли настане час розплати, мені доведеться залишатися без обіду разів п’ятдесят поспіль. Що ж, я не буду журитися за ними. Я скоріше згодна залишитися без обіду, ніж обідати.

— Ти чуєш, Кицько, як ліпить сніг у вікна? Він шарудить так ніжно і ласкаво! Ніби хтось цілує шибки знадвору. Цікаво, сніг, мабуть, кохає дерева і поля, якщо він так ніжно цілує їх. І він так щільно обгортає їх білим простирадлом, знаєш. Може, він говорить їм: «Спіть, любі, доки не прийде літо». А коли вони прокидаються влітку, Кицько, вони зодягаються в зелене і танцюють під вітром. О, як це гарно! — скрикнула Аліса і сплеснула в долоні. І, звичайно, упустила клубок вовни. — От якби це було так насправді! Ліс восени справді немов сонний, коли жовтіє листя.

— Кицько, ти вмієш грати в шахи? Не смійся, люба, я запитую цілком серйозно. Адже коли ми грали останнього разу, ти дивилася так, ніби все розумієш. І коли я сказала «Шах!» — ти замурчала. Це був хороший шах, Кицько, і я, безумовно, виграла б, якби той паскудний кінь не заліз серед моїх пішаків. Кицько, люба, уяви собі...

Якби я тільки міг розповісти хоч половину того, що Аліса починала зі своїх улюблених слів «уяви собі». Тільки напередодні вона довго сперечалася з сестрою, і все через те, що вона почала:

— Уявімо собі, що ми королі та королеви. — Її сестра, яка любила в усьому точність, заперечила, що це неможливо хоча б тому, що їх усього двоє.

Аліса змушена була врешті поступитися:

— Ну, добре, ти будеш одною з них, а я буду за всіх інших.

А одного разу вона геть перелякала свою няню, зненацька крикнувши у неї над вухом:

— Нянечко! Уяви собі, що я голодна гієна, а ти — кістка!

Але ми відхилилися від розмови Аліси з кошеням.

— Уяви собі, що ти, Кицько, Червона Королева! Розумієш, мені здається, що, коли ти сядеш і складеш передні лапки, ти будеш дуже схожа на неї. Ану спробуй, будь розумною Кицькою! — І Аліса взяла зі стола червону королеву і поставила її як зразок для наслідування перед кошеням. Але з цього нічого не вийшло, головним чином, як сказала Аліса, тому що кошеня не хотіло складати лапки. Щоб провчити його, вона піднесла його до дзеркала, показуючи, яке воно було погане. — Якщо ти зараз же не зміниш своєї поведінки, — додала вона, — я виставлю тебе в Задзеркальний дім. Як тобі це сподобається?

— А зараз, якби ти слухала, Кицько, і не базікала так багато, я б тобі розповіла все, що думаю про Задзеркальний дім. По-перше, там є кімната, яку видно в дзеркалі. Вона така самісінька, як наша вітальня, але все там навпаки. Я бачу всю її, коли забираюсь на стілець, всю, крім невеликої частини позаду каміна. О! Мені так хочеться побачити і ту частину! Мені так хочеться дізнатися, чи топиться у них взимку. Адже це не можна взнати, розумієш... Хіба що коли у нас топиться, і дим потрапляє туди теж... Але, може, це тільки видимість, тільки так здається, що там також топлять. Потім, книжки там теж схожі на наші, але слова читаються навпаки. Я це знаю, бо я підносила якось книжку до дзеркала, і в тій кімнаті також підносили книжку.

— Ти б хотіла жити в Задзеркальному домі, Кицько? Цікаво, там будуть тобі давати молоко? А може, задзеркальне молоко погане?.. Але, Кицько! Що там далі, в коридорі? З цієї Задзеркальної кімнати видніється лише малесенька частина коридору, і то лише коли двері нашої вітальні широко відчинені. Та частина, що видніється в дзеркалі, дуже схожа на наш коридор, але, розумієш, далі може бути зовсім інакша. Ох, Кицько! От би добре було, якби ми могли проникнути в Задзеркальний дім! Я певна, що там є, ой, такі чудові речі! Уявімо, Кицько, що існує якийсь спосіб проникнути туди. Уявімо собі, що дзеркало стало м’яким, як серпанок, і ми можемо пройти крізь нього. Подивись, воно і справді перетворюється на якусь імлу. Тепер зовсім легко пройти крізь нього.

Говорячи це, вона вже стояла на килимкові перед каміном, хоч і не знала, як опинилася там. Справді, дзеркало почало розтавати, перетворюючись на світлий сріблястий туман.

За мить Аліса вже пройшла крізь дзеркало і легенько стрибнула в Задзеркальну кімнату.

Спершу вона подивилася, чи є вогонь у каміні,