Джеймс Хедлі Чейз - Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз

Міс Блендіш нерухомо лежала на спині, прикрита брудним простирадлом, втупившись у стелю.

Едді зачинив за собою двері і підійшов до неї.

— Привіт, мала! Як ти тут?

Міс Блендіш, здається, навіть не помітила його, дивлячись і далі в стелю.

Едді торкнувся її плеча і легенько трусонув.

— Та прокинься ж, мала! Що відбувається?

Вона повільно повернула голову і витріщилася на нього невидющим поглядом, її зіниці були неприродно розширені.

— Забирайся звідси, — сказала вона глухим голосом.

Він присів на ліжку.

— Ти мене знаєш, я — Едді, — озвався він. — Прокидайся! Що з тобою?

Вона заплющила очі, і він кілька хвилин спостерігав за нею. Нарешті дівчина заговорила низьким безбарвним голосом, що нагадував голос медіума, введеного у транс.

— Краще б я померла, — сказала вона. — Кажуть, нічого вже не має значення, коли ти мертвий.

Знову запала мовчанка. Едді, спохмурнівши, дивився на дівчину. Згодом вона продовжила:

— Сон... Нічого, окрім суцільного жахного сну! Сюди приходить чоловік, який здається дуже реальним, але насправді він не може існувати. Він високий та худий, і від нього смердить. Він стає наді мною і говорить, говорить... Я навіть не розумію, про що.

Вона порухалася під простирадлом так, наче воно душило її. За якийсь час дівчина повела далі:

— Я вдаю мертву. Хочу кричати, коли він заходить, але якби я це робила, він би точно знав, що я жива. Він годинами стоїть наді мною, і щось бурмоче, бурмоче, бурмоче...

І раптом вона вигукнула:

— Чому він нічого не робить зі мною?

Едді відсахнувся, і на його обличчі виступив піт. Її сповнений жаху вигук налякав чоловіка. Він озирнувся на двері, побоюючись, що це почує Ма.

Міс Блендіш знову обм’якла. Тепер вона бурмотіла щось нерозбірливе, її тіло неспокійно здригалося, а руки нервово стискали простирадло.

— Краще б він уже щось робив зі мною, — сказала вона. — Будь-що було б кращим, аніж оте стояння годину за годиною біля мого ліжка з нерозбірливим бурмотінням. Хай би він хоч щось уже зі мною зробив...

Флінн просунув голову в двері.

— Краще вимітайся звідси. Чому вона кричить?

Едді знаком звелів Фліннові вийти, вийшов сам і, зачинивши за собою двері, витер спітніле обличчя тильним боком долоні.

— Що там відбувається? — вимогливо спитав Флінн.

— Щось препаршиве, — промовив Едді, — краще б вже їй померти.

— Нікому не краще померти, — гостро озвався Флінн. — Що ти хочеш цим сказати?

Едді рушив у свою кімнату, а Флінн поплентався за ним.

Коли Едді нарешті зайшов до себе, його похмурий вигляд дуже здивував Воппі.

— Забирайтеся звідси! — гаркнув Едді й кинувся на ліжко.

Воппі швидко вийшов із кімнати й байдуже зиркнув на Флінна, здвигнувши плечима.

Едді заплющив очі. Уперше в житті він почувався так, наче його виваляли в багні, і йому було соромно за себе.

7

«Поліція підозрює банду райлі у вбивстві.

Вбитого упізнано!

Джон Блендіш сплачує викуп!

Нашому репортерові стало відомо, що вбитого у готелі „Палас“ чоловіка звали Елвін Хейні, він був позаштатним репортером колонки світської хроніки. Саме Хейні повідомив поліцію про те, що банда Райлі розпитувала його про доньку Джона Блендіша, викрадену спадкоємицю відомого мільйонера.

Наскільки нам стало відомо, вимога викрадачів виплатити мільйон доларів буде виконана вже сьогодні. Містер Блендіш, побоюючись за життя доньки, відмовився від допомоги поліції. Департамент юстиції та ФБР приведені у бойову готовність, але поки що не втручатимуться у справу. Вони готові негайно діяти, щойно дівчина опиниться на свободі.

У поліції є всі підстави вважати, що Елвіна Хейні вбила банда Райлі як помсту за...»

Ма Ґріссон читала статтю вголос, поки інші слухали її, криво посміхаючись.

— Добре спрацьовано, — зауважив Флінн. — На Райлі навішали усіх собак. Готовий заприсягнутися, що якби шеф поліції впав зі сходів, перечепившись, то й тоді у цьому був би винний Райлі!

Едді виглядав замисленим.

— Може, це й так, але я постійно запитую в себе: хто ж застрелив Хейні? Не Райлі і не ми. Ця дівчина Борг непокоїть мене. Гадаю, що то вона грохнула Хейні. Але чому? Ми лише знаємо, що вона була пов’язана із Райлі. Гадаю, нам слід дізнатися про неї більше.

— Так, маєш рацію, — сказала Ма. — Ще до того, як заберемо гроші, ми повинні з’ясувати, що вона задумала і де вона зараз. Поїдь у місто, Едді, та порозпитуй. Можливо, тобі вдасться вийти на її слід.

— Гаразд! — відповів Едді, зводячись на ноги. — Ти зі мною, Сліме?

Слім сидів у кутку, подалі від усіх, і роздивлявся комікси. Коли Едді звернувся до нього, той навіть не підвів голови.

— Поїдеш сам, — сказала Ма. — «Пушку» залишиш тут.

Едді вийшов у хол, а Ма рушила вслід за ним.

— Поїдь у «Космос» і поговори з Пітом, — порадила вона. — Він знає всіх дівчат у місті. Дай-но мені свою «пушку».

Простягнувши їй револьвер 45-го калібру, він сказав:

— Скажи Слімові дати дівчині спокій.

Ма заціпеніла.

— Пильнуй за власними справами, Едді, — мовила вона. — Ти хороший хлопчина, але не пхай свого носа, куди не слід.

— Ну ж бо, Ма, — улесливо почав Едді. — Ця дівчина надто хороша для нього. Дай їй спокій, гаразд?

Очі Ма раптом спалахнули гнівом, а обличчя побагровіло.

— Слім її хоче, — сказала вона, стишуючи голос і люто блимаючи на Едді. — І він її отримає. А ти тримайся від цього подалі. Це стосується і всіх інших.

Едді скривився.

— Це підло — отримати дівчину, накачавши її наркотиками, — сказав він.

Ма вдарила його тильним боком долоні по губах. Удар був такий сильний, що змусив Едді захитатись. Вони витріщилися один на одного, а тоді Едді видавив із себе криву посмішку.

— Гаразд, Ма, — сказав він. — Я погарячкував. Забудьмо про це.

І він хутко пішов, залишивши її з потемнілим від гніву обличчям.

Спустившись униз, він сказав собі, що має бути обережнішим. Ма не менш небезпечна, ніж Слім. Вона, не вагаючись, вистрелила б йому в спину через оту дівчину Блендіш, якби була впевнена, що через нього в їхній банді не почнуться чвари. Едді знизав плечима. Йому було шкода дівчини, але він не мав наміру заради неї ризикувати життям.

У нічний клуб «Космос» Едді