Автор невідомий - Народні казки - Російські казки

провину вибачу і коня золотогривого із золотою вуздечкою чесно віддам. Поїдь за тридев’ять земель, у тридесяте царство, і здобудь мені Олену Прекрасну, в яку я давно душею і серцем закоханий, а дістати не можу, А якщо так не зробиш, то я сповіщу в усі держави, що ти нечестивий злодій.

Тоді Іван-царевич обіцяв царю Афрону Олену Прекрасну здобути, а сам пішов із палат його і гірко заплакав. Прийшов до сірого вовка і розповів йому все, що з ним сталося.

— Ох нерозумний ти, молодий юначе, Іване-царевичу! — мовив йому сірий вовк. — Чого ти слова мого не послухався і взяв золоту вуздечку?

— Завинив я перед тобою, — сказав вовку Іван-царевич.

— Гаразд, хай буде так! — відказав сірий вовк. — Сідай на мене, і я тебе відвезу, куди тобі потрібно.

Іван-царевич сів сірому вовку на спину, і вовк побіг що було сили. Біг він довго чи ні, нарешті прибіг у державу Олени Прекрасної. І, прийшовши до золотих ґрат, що оточували її чудовий сад, вовк сказав Івану-царевичу:

— Ну, Іване-царевичу, злазь тепер з мене, і йди назад тією самою дорогою, що ми сюди прийшли, і чекай мене в чистому полі під зеленим дубом.

Іван-царевич пішов, куди йому наказано. А сірий вовк сів коло тих золотих ґрат і став чекати, доки вийде на прогулянку в сад Олена Прекрасна. Увечері, коли сонечко покотилося до заходу і в повітрі стало не дуже спекотно, Олена Прекрасна пішла в сад на прогулянку зі своїми няньками і з придворними баринями. Коли вона увійшла в сад і підходила до того місця, де сірий вовк сидів за парканом, він раптом перескочив через ґрати в сад і схопив Олену Прекрасну, перескочив назад і побіг із нею чимдуж. Прибіг у чисте поле під зелений дуб, де його Іван-царевич чекав, і сказав йому:

— Іване-царевичу, сідай мерщій на мене!

Іван-царевич сів на нього, а сірий вовк помчав їх обох до держави царя Афрона. Няньки, і мамки, і всі боярині придворні, що гуляли в саду з Оленою Прекрасною, прибігли відразу в палац і послали погоню, щоб догнати сірого вовка; та хоч скільки гінці гналися, не змогли нагнати і повернулись назад.

Іван-царевич, сидячи на сірому вовку разом з Оленою Прекрасною, покохав її серцем, а вона покохала Івана-царевича. І коли сірий вовк прибіг у державу царя Афрона і треба було відвести Олену Прекрасну до палацу і віддати царю, тоді царевич дуже зажурився та почав слізно плакати. Сірий вовк запитав його:

— Чого плачеш, Іване-царевичу?

— Друже мій, сірий вовче! Як мені, доброму молодцю, не плакати й не побиватися? Я серцем покохав Олену Прекрасну, а тепер повинен віддати її царю Афрону за коня золотогривого, а якщо не віддам, то цар Афрон знеславить мене в усіх державах.

— Служив я тобі багато, Іване-царевичу, — сказав сірий вовк, — виконаю і цю службу. Обернуся я Оленою Прекрасною, і ти мене відведи до царя Афрона й візьми коня золотогривого; він мене прийме за справжню королівну. І коли ти сядеш на коня золотогривого і поїдеш далеко, тоді я попрошусь у царя Афрона піти в чисте поле погуляти; і як він мене відпустить з нянечками й мамками й з усіма придворними бояринями і буду я з ними в чистому полі, тоді ти мене згадай — і я знову в тебе буду.

Сірий вовк мовив ці слова, вдарився об сиру землю — і став Оленою Прекрасною, так що й не впізнаєш, що то не вона. Іван-царевич узяв сірого вовка, пішов у палац до царя Афрона, а Олені Прекрасній наказав чекати за містом. Коли Іван-царевич прийшов до царя Афрона з удаваною Оленою Прекрасною, цар дуже зрадів у серці своєму, ніби отримав скарб, який давно бажав. Він прийняв фальшиву Олену Прекрасну, а коня золотогривого вручив Івану-царевичу. Іван-царевич сів на того коня і виїхав за місто; посадив із собою Олену Прекрасну і поїхав до держави царя Долмата. А сірий вовк живе в царя Афрона день, другий і третій замість Олени Прекрасної, а четвертого дня прийшов до царя Афрона проситися в чистому полі погуляти, щоб розвіяти тугу-журбу. І мовив цар Афрон:

— О, моя королівно Олено Прекрасна! Я для тебе все зроблю, відпущу тебе в чисте поле погуляти.

І відразу наказав нянькам і мамкам і всім придворним бояриням з прекрасною королівною іти в чисте поле гуляти.

А Іван-царевич їхав шляхом битим з Оленою Прекрасною, розмовляв з нею і забув було про сірого вовка; та потім згадав: «Ой, а де ж мій сірий вовк?». Раптом де не взявся — став він перед Іваном-царевичем і сказав йому:

— Сідай, Іване-царевичу, на мене, а Олена Прекрасна хай їде на коні золотогривому.

Іван-царевич сів на сірого вовка, і поїхали вони в державу царя Долмата. Їхали вони довго чи ні і, доїхавши до тієї держави, за три верстви від міста зупинилися. Іван-царевич почав просити сірого вовка:

— Слухай, друже мій любий, сірий вовче! Виконав ти для мене багато служб, виконай і останню, а служба твоя буде ось яка: чи не зможеш ти обернутися конем золотогривим замість цього, бо я з цим конем золотогривим розлучатися не хочу.

Раптом сірий вовк ударився об сиру землю — і став конем золотогривим. Іван-царевич, залишивши Олену Прекрасну на зеленому лузі, сів на сірого вовка і поїхав до палацу царя Долмата. Цар Долмат побачив Івана-царевича на коні золотогривому, дуже зрадів, мерщій вийшов із палат своїх, зустрів царевича на широкому дворі, поцілував його в уста солодкі, взяв його за праву руку і повів у палати білокам’яні.

Цар Долмат на таких радощах повелів улаштувати бенкет, і вони сіли за столи дубові, за скатерті вишивані; пили, їли, забавлялися й веселилися цілих два дні, а третього дня цар Долмат віддав Івану-царевичу жар-птицю із золотою кліткою. Царевич узяв жар-питцю, пішов за місто, сів на коня золотогривого разом з Оленою Прекрасною і поїхав на батьківщину, в державу царя Вислава Андроновича.

А цар Долмат надумав наступного дня свого коня золотогривого об’їздити в чистому