Олександр Остапович Авдєєнко - Над Тисою

березі… — І єфрейтор знову завмер, слухаючи ніч. — Перевіримо! — рішуче сказав він, ведучи за собою Степанова.

Не дійшовши метрів з тридцять до лівого флангу застави, до того місця, де, за розрахунком Каблукова, кричали галки, він заліг і перестав дихати. Чекав п'ять… десять… двадцять хвилин.

Із сизої пітьми ночі долинав стриманий гомін Тиси, хрускіт щебінки під важкими, кованими чобітьми колійного обхідника. І нічого більше, жодного звуку, який викликав би сумнів.

Вузька смужка землі розділяла зараз порушників і прикордонників. Не бачачи один одного і не чуючи, лежали вони по обидва боки КСС. Коли б Кларк або Граб спробували зараз просунутися вперед хоч би на один метр, Каблуков враз почув би найобережніший рух і в потрібний момент виріс би у них на дорозі. Але Кларк і Граб наче завмерли, не поворухнули й пальцем. І Каблукову надокучило чекати. Він підвівся. Вслід за єфрейтором підвівся і Степанов. Молодий прикордонник, усім єством своїм націлений на те, щоб виявити, затримати, схопити порушника кордону, і не уявляв собі, як близько він був від мети.

Каблуков увімкнув ліхтар і, не кваплячись, рушив назад, до правого флангу, пильно оглядаючи чорну, глибоко спушену і акуратно розлініяну зубами борони землю. Все гаразд, на лівому флангу жодних слідів. А галки? Що їх все-таки стривожило? Смолярчук і Витязь? Ні, зараз вони повинні бути в іншому напрямку. Може, і справді галчача метушня донеслась з того боку Тиси? Напевне. В такий туман легко помилитися.

Заспокоївши себе, Каблуков повеселішав, і йому знову захотілося бути великодушним. Він зупинився і, перебираючи руками по туго натягненому мотузку, чекав, поки наблизиться Степанов.

— Ну. слухачу, попрацював вухами? Нічого не виявив? — спитав він, нахиляючись до молодшого наряду. — Тепер треба попрацювати й очима. Бери ось ліхтар, крокуй за головного.

Степанов міцно стиснув ліхтар і попрямував уздовж кордону до правого флангу дільниці. Він був щасливий, що єфрейтор довірив йому огляд службової смуги. Ні, він не просто оглядав її — він її досліджував.

Сліди ворога часто бувають так уміло замасковані, що навіть досвідченого прикордонника збивають з пантелику. Свої сліди на м'якому спустошеному грунті КСС порушники замітають віниками, жмутком трави, загладжують граблями. Якщо і рівчачки на спушеному грунті розміщені не так, як звикло бачити око прикордонника, якщо навіть не видно вм'ятин слідів, але подекуди земля темніша, ніж усюди, — значить, тут побував лазутчик, який присипав свої сліди землею. Найбільш спритні, натреновані порушники намагаються перебратися, через КСС на спеціально сконструйованих ходулях або з допомогою довгої жердини, стрибками. Щоб не залишити слідів своїх ніг, шпигуни і диверсанти укривають спушений грунт трав'яними доріжками, килимками, дошками, колодами. Розраховуючи обдурити слідопитів, вони взуваються в солом'яні і повстяні постоли, в спеціальне «модельне» взуття, яке залишає на КСС слід ведмедя або дикого кабана, корови або коня.

Невичерпні хитрощі порушників, але й неусипна пильність прикордонників.

Степанов ішов вздовж службової смуги, пильно вдивляючись в пухку вогку землю. Кілометр. Другий. Широкою грядкою тягнулась КСС, зі сходу на захід.

Ще кілометр, уже останній. Ось і великий валун, який давним-давно, можливо, тисячу років тому, скотився з гір. Це вже правий фланг застави.

— Перекур! — скомандував єфрейтор.

Каблуков сів на оброслий мохом валун, дістав жерстяну коробку з тютюном, почав повільно скручувати товсту цигарку.

— Курити? — стривожився Степанов. — Адже не можна. Забороняється…

Каблуков махнув рукою.

— В такий ось туман? Нічого за два кроки не побачать. Не можу я зараз не курити. Останні солдатські цигарки…

Накрившись полою шинелі, він запалив сірник, жадібно втягнув у себе махорковий дим і заплющив очі.

Степанов стояв на дозорній стежці, вдивляючись і прислухаючись до туманної тиші.

— Е, і заздрю ж я, брате, тобі! — раптом пошепки сказав єфрейтор.

— Заздриш? Це чого ж? — здивувався Степанов.

— Тобі ще два роки носити зелений картуз із зірочкою, а мені треба завтра або через тиждень насовувати на голову яку-небудь клапоуху шапку або кепочку з ґудзиком.

— В чому ж справа? Залишайся на кордоні.

— Ні, поїду. Одна нога моя уже там, біля матері… — Він гірко посміхнувся. — А друга, можливо, так і залишиться тут.

Позітхавши, Каблуков підвівся і, взявши у Степанова ліхтар, пішов назад по дозорній стежці. Знову електричний промінь заковзав по чорній глянцевій смузі, знову Каблуков не зводив з неї очей. Напроти розбитого блискавкою дерева, на правому флангу дільниці застави, йому здалося, що КСС має незвичайний вигляд. Він зупинився.

Придивившись, Каблуков виявив дуже слабкі, невиразної форми відбитки. Їх було двадцять шість. Розміщені вони були приблизно на віддалі 80 сантиметрів один від одного, впоперек усієї смуги, від краю до краю. Форма відбитків не подібна ні до сліду людини, ні до сліду звіра.

— Напевно, хитро вигаданий слід. — Каблуков став навколішки, пильно оглядаючи відбитки. — Так, маскований. Порушники! — твердо заявив він, підводячись.

Мабуть, жодне слово не впливає на прикордонника з такою силою, як це специфічне — «порушник». Там, у тилу, потім розберуться, хто він, цей порушник, якого рангу, куди і звідки йшов, з яким завданням. А перед прикордонником, коли на його дільниці порушник проривається через державний рубіж, стоїть єдине завдання — якомога швидше піймати ворога і знешкодити його або знищити.

Вимовте найтихішим шепотом у головах хворого прикордонника: «Порушник» — і він усе зробить, щоб підвестися. Скажіть це тривожне слово втомленому солдатові, який тільки-но повернувся з наряду, — і він миттю взується і одягнеться, схопить гвинтівку з примкнутим штиком і буде готовий до найзапеклішого бою з ворогом, до сутички сам на сам, до тривалого переслідування — по ущелинах і горах по тайговому лісі, по болоту, по глухих комшлових зарослях, по піщаній пустелі.

Все, що займало думки Каблукова до цього часу, він відкинув, забув. Бачив лише сліди на КСС.

— Чуєш? — здавленим шепотом спитав Степанов,