Олександр Романович Бєляєв - Зірка КЕЦ

Кабінет директора дещо різнився від інших кімнат, які я бачив. Біля вікна стояв стіл з надзвичайно тонкого алюмінію. Сам директор сидів на такому ж легкому алюмінієвому кріслі, пристебнувшись ремінцем. На столі — папки, прикріплені автоматичними защіпками. Коло столу — алюмінієвий обертовий стелаж для книжок і папок. Через те, що на Зірці існувала невеличка штучна вага, всі ці предмети, хоч і «лежали» на місці, але могли розлетітися від найменшого подуву, і тому були прикріплені. Без звички, мабуть, дуже незручно працювати в таких умовах. На столі апарати внутрішнього телефону і радіо. Багато кнопок з номерами.

Директорові було не більше як тридцять років. На ньому, як і на всіх, був «купальний» костюм. Поголена голова, темно-бронзове тіло, ліловий рум’янець на щоках, орлиний ніс, виразисті великі чорні очі. Дуже красивий чоловік. Він приязно кивнув мені головою, але руки не простягнув. На Кеці потискання рук скасовано.

— Як ви себе почуваєте в наших умовах, товаришу Артем’єв? Чи не терпите від недостачі кисню? — спитав він.

— Нібито починаю звикати, — відповів я. — Але тут у вас прохолодно і повітря розріджене, як на найвищих горах Землі. Важкувато дихати.

— Звикнете, — відповів він. — Як бачите, я почуваю себе чудово. Не те що на Землі, — він посміхнувся. — Я там був приречений на смерть. Була третя стадія туберкульозу. Крововиливи. Мене мало не на носилках внесли в ракету. Тепер здоровий, як бик. Зірка Кец робить ще й не такі чудеса. Це першокласний курорт. Перевага його перед земними в тому, що для кожної людини можна створити найкращий для неї клімат.

— Але як же вас прийняли на Кец з відкритими формами туберкульозу? — здивувався я. — Адже такий суворий добір…

— Це був виняток для потрібної людини, — усміхаючись, сказав він. — Мене перевезли в особливій санітарній ракеті і тут довго витримували в ізоляторі, аж поки не зникли останні сліди активного процесу. Наш лікар, шановна Ганна Гнатівна Меллер, клопочеться про відкриття спеціальних надземних санаторіїв для кісткових хворих. Вона вже робила досліди. Разючі наслідки! Подумайте тільки: ніякого тиснення на руйновані туберкульозним процесом кістки. Ніяких гіпсових корсетів, милиць. Надзвичайно інтенсивне ультрафіолетове проміння сонця. Повне дихання шкіри. Морське повітря, — нема нічого простішого створити його в наших умовах. Абсолютний спокій, харчування. Безнадійні форми виліковуються за найкоротший строк.

— Але на Землю їм повертатися рисковано?

— Чому ж, якщо процес закінчився. Багато повернулось, і почувають себе прекрасно. От хворим на легені, тим треба стерегтися. Один поспішив повернутися. На Памірі почував себе непогано, а як спустився з гір — крововилив. Довелось повернутися на Зірку. Але він просто строку не витримав. Меллер попереджала його. Одначе, ми з вами захопились медичними розмовами… Біологи нам дуже потрібні Ви самі побачите, скільки тут роботи. В першу чергу, звичайно, треба налагодити постачання Зірці фруктів та овочів з власної оранжереї. З цим успішно справляється наш «городник» Андрій Павлович Шликов, але ж ми розширяємо небесні володіння. На Землі люди можуть розселятися тільки в чотирьох напрямах: на схід, захід, північ і південь. А тут ще вгору і вниз. В усі боки. От ми поступово і обростаємо, в першу чергу підсобними підприємствами. Нову оранжерею будуємо. Там працює помічник Шликова — Крамер.

— Я вже знайомий з ним.

Директор кивнув головою.

— Так от… — сказав він і махнув олівцем, який вертів у руці.

Олівець виприснув з пальців і полетів по кривій повз мене. Щоб впіймати його на льоту, я зробив такий рух, ніби хотів сісти навпочіпки. Ноги мої відірвалися від підлоги, коліна піднялися до живота, і я завис у повітрі, поволі спускаючись. Минула добра хвилина, поки ступні моїх ніг торкнулися, нарешті, «підлоги».

Директор усміхнувся.

— Тут речі неслухняні, тільки й чекають нагоди, щоб утекти. Так от. Ми розводимо фрукти і овочі в невагомому або майже в невагомому просторі. Ви подумайте, скільки для біолога відкривається цікавих проблем! Як виявляється в рослинах, при відсутності ваги, геотропізм? Як поділяються клітини? Як відбувається обмін речовин, рух рідин-соків? Як впливає ультракоротке проміння? Космічне проміння? — директор махнув рукою. — Всього не перелічиш. Шликов робить відкриття за відкриттям. А тварини! Ми будемо розводити і їх. У нас уже є декілька дослідних. Адже така надземна лабораторія — скарб для вченого, який любить свою справу. Бачу, і у вас очі розгорілись.

Я не бачив своїх очей, але слова директора справді-таки дуже мене зацікавили. Признаюся, в цю мить я забув про Вірменію, навіть про Тоню, про те, що привело мене на Зірку Кец. Це якось відступило на другий план. Зірка Кец стала самоціллю. Я міг тільки бути вдячний Тоні, що вона захопила мене в цю дивовижну подорож, в цей новий, недосліджений світ, де для допитливого розуму такий безмежний простір.

— Я горю бажанням почати роботу!

— І ви завтра ж почнете її, — сказав директор. — Але поки що не тут, не в оранжереї. Ми організуємо наукову експедицію на Місяць. Полетять: наш старий астроном Федір Григорович Тюрін, геолог Борис Михайлович Соколовський і ви.

— Але для чого ж біолог? — здивувався я. (Признатись, почувши про політ на Місяць, я згадав Тоню. Залишити її, можливо, надовго, не знати, що діється тут без мене…) — Адже Місяць зовсім мертва планета.

— Треба думати, що так. Але не виключена можливість… Ви докладніше поговоріть з астрономом. У Федора Михайловича є про це деякі припущення, — директор посміхнувся. — Старик наш трохи схибнувся. У нього є один пунктик — філософія. «Філософія руху». Боюся, що він заговорить вас. Але в своїй галузі він найвидатніша величина. Що ж робити? Під старість люди часто мають «хобі», як кажуть англійці, — свій коник. Уатт, наприклад, конструював апарат для копіювання скульптурних витворів. Це була його стареча розвага. Летіть зараз же до Тюріна і познайомтеся з ним. Цікавий стариган. Тільки не давайте йому говорити багато про філософію, — директор натиснув одну