Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Той факт, що чимало людей, які жили тут, геть не мали нюху, схоже, давав їм не менше трьох очок фори, а гігієни ротової порожнини це однаково не стосувалося. Так ніби вони жерли тут самі тельбухи.

Мене самого жахало, що через протікання, куди б я не йшов, завжди лишався сморід сечі, тож я змінював білизну двічі на день, щедро обливався одеколоном — що нижче, то краще, а також смоктав тонни м’ятних цукерок.

Замість одеколону іноді користувався «парфумом».

«Нові аромати для старого пана», — мені подобається йти в ногу з часом. Коли в крамниці я запитав про аромат для старого пана, на мене витріщилися так, що аж щелепи відвисли. А потім намагалися втелющити пляшечку вартістю 50 євро.

Більшість моїх співмешканців ніколи не проходили повз стелажі з туалетною водою — 47ІІ чи «Олд Спайс». Повітря тут тхнуло п’ятдесятилітньою давниною.

Замальовка звичайного дня: Висновок

Я змушую себе хоча б трохи походити — навіть у зливу, якщо немає іншого варіанту.

Удень я багато читаю. Газети, журнали та книжки. Згоджуюся на будь-яку безкоштовну пробну підписку, що трапляється принагідно. Не через ощадливість, бо для мене це радше як вид спорту.

Надвечір я навідуюся до когось на чашечку чаю, або ж кілька разів на тиждень ходжу до Еферта на келишок вина. Або ж він приходить до мене на коктейль. Еферт завжди змішує гарну випивку в чудових пропорціях. Проте я куштую розважливо, інакше засну ще до вечері.

Після напоїв я приділяю увагу зовнішньому вигляду, а потім спускаюся на вечерю. І, попри довколишнє бурчання, їжа зазвичай видається мені досить смачною. Я часто прошу працівників передати кухарю моє шанування.

Після вечері — кава. Після кави — телевізор. Після телевізора — ліжко. Нічого такого захопливого чи повчального. Аж ніяк, просто життя, як воно є.

Учора вдень, зовсім випадково, виник клуб заколотників.

Третього понеділка місяця в розкладі часто бували якісь культурні заходи, що проходили в кімнаті відпочинку. Як правило, то доволі сумне видовище стариганів, які ляскають в долоні, поки хтось виводить трелі «Тюльпанів з Амстердаму»[19], та ще зрідка буває класична музика. Приходять всі, бо ж це задарма.

Учора Спілка музикантів запропонувала нам тріо — скрипка, віолончель і фортепіано. Зазвичай в такому разі слід сподіватися на кілька сумісників із пісними обличчями, які лише вряди-годи виступають перед пенсіонерами чи людьми з розумовими вадами, однак цього разу це були дві вишукані пані й один пан, десь років тридцяти, які грали напрочуд пристрасно. Вони не зважали ні на пані Шнайдер, котра ледве не вдавилася коржиком, ані на пана Шніпера, який зісковзнув зі свого стільця й приземлися боком в ящик з кімнатними квітами. Музиканти зробили лишень коротку перерву й спокійно відновили свою гру, щойно шніперівську проблему було вирішено. (На противагу піаністу, який продовжував грати так, наче в тому, що пані Гарінґу реанімували, не було нічого особливого. Зрештою, працівникам довелося крикнути йому припинити. Навіть попри те, що для пані Гарінґи то вже не мало жодного значення).

Після вистави ми зрозуміли, що за столом зібралася така собі групка однодумців: Еферт Дейкер (який, за власними словами, віддавав перевагу Енгельберту Хампердінку), Еф’є Бранд, Едвард Шермер, Грітьє де Бур, Греме Гортер та я, Хендрік Грун. Розмова зійшла на хронічний брак розваг. Тому Греме запропонував, що якщо у притулку бракує розваг, то нам варто частіше шукати їх за його межами.

— Нам лише потрібно, щоб двічі на місяць до входу під’їжджав мікроавтобус, аби відвезти нас кудись. Якщо всі шестеро за цим столом братимуть участь і кожен прийде із планом на чотири поїздки, тоді ми матимемо двадцять чотири екскурсії на рік. Це те, на що ми чекатимемо з нетерпінням, вам так не здається?

Він на всі сто відсотків мав рацію, тому за пропозицією Грітьє було вирішено зустрітися ввечері в загальній кімнаті й провести вступне засідання клубу «Старих, але ще не мертвих».

Я не міг дочекатися.

Я мав великі сподівання й вони виправдалися — це було захопливе вступне засідання. Гучного сміху, неабиякого піднесення й алкоголю вистачало з лишком. Еферт приніс червоне і біле вина та джин.

Після тривалого і жвавого обговорення присутні одноголосно прийняли такі пункти:

1. Мета клубу — додати радості старим людям шляхом організації екскурсій.

2. Виїзд призначити на одинадцяту ранку в понеділок, середу, четвер чи п’ятницю.

3. Скиглити заборонено.

4. Організатор має враховувати різноманітні фізичні обмеження.

5. Організатор має брати до уваги обмеженість державної пенсії.

6. Організатор завчасно повідомлятиме лише обмежений обсяг потрібної інформації.

7. Окрім пунктів 2–6, все інше дозволяється.

8. Клуб закритий. Жодних нових учасників, доки не буде узгоджено іншого.

За потреби Еф’є дасть