Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)

Річинських, а в містечку почали плескати, що доктор Безбородько буває в домі отця каноніка.

Річинські за тих часів аж двічі на рік їздили до Львова в оперу чи на концерти відомих приїжджих музикантів.

Робилося це показово, з пристойним марнотратством. До театру під'їжджали автомобілем. В антрактах батько приносив матері та дочкам бонбоньєрки з цукерками і помаранчі. Дівчата були одягнені за першою вимогою моди. Катерина, як найстарша і перша на черзі, мала навіть пелерину із справжніх горностаїв.

Безбородькові імпонував такий стиль прилюдних виступів. Запрошений о. Аркадієм, він теж їздив з Річинськими до Львова. У ложі вмощувався так, щоб сидіти поміж Катериною і Нелею, і своїми зауваженнями, звичайно, ділився з Нелею. Люди в партері, не обізнані з родинними справами Річинських, могли говорити, що ота зеленоока красуня належить йому.

Та хоч Безбородькові і подобався стиль такого прилюдного показу, однак він швидко зорієнтувався, що це і йому коштуватиме чимало.

Навіть коли отець Річинський запрошував до театру, то дорогу до Львова (про готель не будемо говорити, він, дякуючи знайомим, обходився без нього), бонбоньєрки, квіти, помаранчі доводилося з пристойністю оплачувати йому, кавалерові.

Заробіток лікарського практиканта був невеличкий і зовсім не достатній для нових життєвих вимог Безбородька.

Треба було собі якось зарадити. Безбородько прекрасно знав, що, з'являючись прилюдно з Катериною, він зможе робити боргів, скільки влізе. Батенько Річинський і так заплатить все ще до вінчання. Певний був, що в цілому місті не знайдеться жодної фірми, яка б відмовила тепер йому в кредиті. Але Безбородько хотів тут не поступитися власним гонором. Хай би промисловці і купці першими прийшли до нього! Хай би для стороннього ока здавалося, що він їм ласку чинить, беручи в борг!

Безбородько знав, чого хоче, тільки не знав, як досягти бажаного.

Рафаїл Суліман виручив його:

— Знають пан доктор що? Ходять чутки, що пан доктор бувають у каноніка Річинського. (Так, начеб він сам не зустрічав його у Річинських!) Ну-ну, дай боже щастя! Що пан доктор думають?

— А ви що думаєте? — заскочив маклера Безбородько.

Суліман посміхнувся з фальшивою покорою:

— Що я думаю? Що ж я можу думати? Але як пан доктор питають про мою думку, то я скажу, — чому би не сказати? Родина панства Річинських — то якраз щось для пана доктора. Панові доктору потрібні не тільки долари, але й пані, ну, — лукаво повів очима маклер, — такої пані, щоб уміла панею бути. Що пан доктор собі думають? Річинські — це ваша українська аристократія! Такий рік на мене!

Безбородько заглянув Рафаїлові Суліману прямо у вічі. Той трохи здивовано витримав його погляд. Тоді Безбородько поклав йому руку на плече і сказав з щирістю, яку за хвилину не міг простити собі:

— Я, напевно, оженюся в отця Річинського, пане Суліман… Не знаю ще тільки — з котрою…

Суліман поклав два пальці до вуст, ніби збирався послати комусь поцілунок.

— Я вас розумію, пане докторе. Я дуже добре розумію пана доктора, — проказав з меланхолією, яка здивувала Безбородька. — Гарна дівчина — то велика біда, то великий клопіт у житті чоловіка, якому потрібні гроші… Пан доктор знають? Я сам думав не раз, звідки в Річинських взялася ця Нелька? Така краса… ци… ци… така краса! Вона — як наша біблійна Руф… Але що робити? Що робити, коли долари одержить Катруся, а не Нелька? Нельці не потрібно доларів, бо вона сама як мільйон доларів. Такий рік на мене! А панові докторові таки клопіт…

— Не будемо про це говорити, — жорстко перервав Безбородько, лихий на своє панібратство з маклером. — Факт, що женюся в Річинських, і кінець!

— Саме це я хотів знати! — відразу спіймав його на слові Суліман.

Безбородько критично подивився на нього і відчув неясний страх перед цією людиною. Чи був це давно знайомий маклер, чи хтось інший, кого Безбородько ще не знав. Все одно, ким би не був той чоловік, він волів не мати з ним нічого спільного.

— Ви скажіть мені одне, Сулімане…

Але Суліман не дав йому закінчити:

— Тут не треба багато балакати, тут треба діяти, пане докторе. А коли пан доктор хочуть знати мою думку, то я скажу: хай пан доктор кують залізо, поки гаряче…

Незабаром після цієї розмови, нібито зовсім випадково, прийшов до Безбородька представник однієї великої фірми й запропонував панові докторові радіоприймач на виплату. Згодом інший місцевий купець майже силоміць упхав йому пальто, підбите куницями.

— Бійтеся бога, пане Кальман, це ж ціле майно! Звідки я візьму стільки грошей?

Купець відповів з філософським спокоєм:

— Чи я питаю у вас гроші? Я даю вам хутро, а ви носіть собі його на здоров'я… Про гроші маємо час балакати…

Відтепер Безбородько не міг обігнатися від агентів. Погодився ще на один візитний костюм, на тридцять два томи лікарської енциклопедії, на апарат рентген, на лампу «солюкс». Саме відбувалися переговори про купівлю мотоцикла марки «Фіат», коли трапився отой прикрий випадок з отцем Річинським.

Перед Безбородьком постали примари, перед якими він заплющував очі і весь здригався: сплата за радіоприймач… за лікарські прилади… за хутро… за костюми… сплата за енциклопедію (на біса вона йому здалась!).

Сплати. Сплати. Сплати.

Безбородько розраховував, що заплатить один, ну, два перші внески, а решту боргів, замість весільного подарунка, покриє тесть. Про посаг нареченої волів мріяти, як про непорушність.

А як же тепер бути?

Перспектива року обов'язкової жалоби на випадок смерті голови родини, яка виключає одруження кого-небудь з членів цієї родини, анітрохи не всміхалася по вуха заборгованому пану докторові.

Чотири дні й чотири ночі чекав Аркадій Сулімана. Він не кликав його, але Суліман повинен сам прийти. Сталася така подія у фінансовому світі, що маклер не може не прийти. Але чому не йде?

Аркадій настільки очуняв від першого удару (лікар заявив йому по секрету від дружини і дітей, що при його прогресуючому склерозі ще один такий випадок — і станеться катастрофа!), що повірив у своє банкротство.

Незбагненним залишився тільки факт банкротства нафтопромислової компанії Лінде, пайщиком якої був він, Річинський.

Це було щось неймовірне! Щось подібне до того, як би дволітня дитина підняла сокиру і зарубала нею дорослого чоловіка.

Тринадцять років Аркадій скуповував акції фірми Лінде. Промисел розростався з кожним роком (за винятком двох з половиною років кризи). Аркадій Річинський з бухгалтерською точністю наприкінці кожного ділового року отримував свої дивіденди. Це заохочувало його спекульнути на акціях фірми і чужим капіталом. Зібрав чималий капітальчик від різних людей, переважно від удів і старих дівиць,