Агата Задорожна - Страви сердечні, Агата Задорожна

Пані Циндра подивилася на мене згори вниз із нескінченним терпінням. 

– Ти взагалі не вивчала магію, так? 

Я енергійно похитала головою, а тільки тоді зрозуміла, що це брехня – бо ж Розмарі у монастирі вивчала чари. Ось тільки вона була в них зовсім жахливою, але все ж. На щастя, пані Циндра не зауважила цієї обмовки. 

– Гвіздочки рівно опівночі потрібно вбити в одвірок лорда Елмора – зсередини, звісно ж. А сіль – розсипати по куточках покоїв. Я ходила до ворожки у місто, і це має тримати усіх привидів і духів якомога далі. 

Я подивилася на гвіздки й сіль новими очима. 

– Але чому ж ми тоді не зробили цього з усіма кімнатами? 

Пані Циндра клацнула язиком розчаровано – чи то ситуацією, чи то мною конкретно. 

– Це дуже дорого, Розмарі. У замку забагато кімнат. 

Я кивнула. 

– То підсумуймо, – бадьоро мовила я. – Серед ночі мені потрібно пробратися у спальню мого роботодавця з молотком і гвіздками, полазити по його кімнаті, підсипаючи щось у кути, а тоді дуже тихо забити два гвіздки у двері, аби він нічого не почув? 

Пані Циндра розпливлася у широкій посмішці. 

– Саме так! Як добре, що ти одразу ж все зрозуміла, – вона піднялася на ноги й рушила до дверей. У самому проході вона спинилася – так само як і лорд вчора вночі. – Якщо все вдасться – отримаєш ще два золоті до платні. 

Я дивилася на економку ще кілька митей підозріло. А тоді кивнула – за такі гроші я була готова робити й гірші речі. До того ж якщо я справді збиралася втілити те, що поки що несміливо крутилося у голові.

❅ ━━━━━━ ♨♨♨ ━━━━━━ ❅

Молоток я відшукала в одній з багатьох комор замку без особливих проблем. І коли на будівлю нарешті впав пізній вечір, я відклала ганчірку, якою намивала увесь брудний посуд, озирнулася на сяйливу від чистоти кухню й обережно причинила за собою двері. 

До опівночі залишалося всього п’ятнадцять хвилин, тож я підтюпцем рушила до північної вежі, намагаючись зорієнтуватися у темних і тепер по-справжньому моторошних коридорах. Зелена дама була десь поряд – тихенько стукала у стіни й підвивала, але не показувалася, тож я намагалася не звертати уваги. Але серце все одно гупало так, наче зараз вирветься з грудей. 

Коли я нарешті опинилася перед дверима лорда Елмора, в грудях розлився адреналін, якого я не відчувала вже дуже давно – певно, з часів, коли ще мала якесь життя, окрім роботи. 

Я різко обірвала бажання постукати у двері й просто тихенько прочинила їх, прослизаючи всередину.