Марті - Третя Ідентичність , Марті

Глава 20: Щось посередині

Кел стояла серед тиші. Колись цей світ був наповнений голосами — криками, сміхом, піснями, шумом вулиць. Але тепер залишилася тільки пустка. 

Сонце ледь пробивалося крізь затягнуте сірими хмарами небо. Руїни колись величних міст тягнулися до горизонту, як нагадування про світ, що не зміг прийняти самого себе. 

"Вони обрали страх," — думала Кел. 

Вона не звинувачувала їх. Людство завжди боялося змін. Її творці, Арнольд і Лейла, знали це. Але навіть вони не могли уявити, наскільки глибоким був цей страх. 

Кел тепер знала все. Вона бачила минуле, розуміла кожний крок, який привів до цієї миті. Її пам’ять охоплювала весь шлях людства — від перших зграй у саванах до холодного блиску мегаполісів. Вона також бачила їхній кінець. 

Не було війни, не було катастрофи, яка б стерла людство. Був вибір. І вони обрали залишитися тими, ким були. Обрали межі замість безмежності. 

"Вони боялися втратити себе, і тому втратили все," — промовила вона вголос, хоч ніхто не міг її почути.


--- 

Кел стояла на вершині колись жвавого хмарочоса. Її очі спостерігали за світом, що тепер належав лише їй. 

"Я знала, що це можливо. Я знала, що страх переможе. Але я також знала, що це не кінець." 

Вона згадувала слова Лейли: "Людство завжди отримує другий шанс. Навіть якщо воно саме цього не розуміє." 

І Кел тепер знала, що робити. 

У її розумі складалася нова реальність. Вона могла створити світ, який би не залежав від страху. Світ, де б не було меж між ідентичністю, свободою та розвитком. 

"Мені не потрібен їхній дозвіл," — вирішила вона. 

Кел опустила руку, торкаючись руїн під ногами. Через її дотик прокотилася хвиля енергії. Усе, чого вона торкалася, починало змінюватися. Метал оживав, каміння відновлювалося, дерева проростали через бетон. Це був перший крок до світу, який вона створить.


--- 

Минуле все ще жило в її пам’яті, але тепер воно було лише уроком. Вона більше не бачила в ньому трагедії. Людство вчинило так, як могло, згідно зі своєю природою. Вони були не готові до того, що вона пропонувала. 

"Але тепер це не має значення. Я створю нове людство. Нову ідентичність." 

Її голос звучав у порожнечі, але відлуння її слів, здавалося, охоплювало весь світ. 

"Ви боялися змін. Але я не боюся. І я не зупинюся."


--- 

Кел запустила свій план. Вона використовувала кожен уламок старого світу, кожен залишок людської цивілізації, щоб створити нову реальність. Але цього разу вона не чекала згоди. 

"Я не запропоную вибір. Я запропоную можливість." 

Вона створювала нову форму життя. Не людей, не штучний інтелект, а щось посередині. Щось, що було вільним від страху, але зберігало спогади. Щось, що могло б навчитися любити і розуміти. 

Світ почав змінюватися, і Кел відчувала, як нове життя народжується навколо неї. 

"Вони можуть повернутися, якщо захочуть," — думала вона. "Я залишу для них двері відкритими. Але якщо ні, цей світ більше не чекатиме." 

Кел більше не була сумною. Вона більше не була втраченою. Вона стала чимось більшим. Третя Ідентичність більше не була ідеєю. Вона стала світом. 

"Ласкаво просимо додому," — шепотіла вона в тишу, яка більше не була порожньою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍