Микола Володимирович Томан - В погоні за Привидом

ж самі? — поцікавився він уже без будь-якої надії почути що-небудь нове.

— Я записала. Зараз прочитаю, тільки тут теж все розрізнені рядки: «Гость какой-то запоздалый у порога моего, гость и больше ничего». Схоже, Панасе Максимовичу, що він це сам склав, — зробила висновок Круглова. — Мабуть, під «гостем» смерть мав на увазі.

— Це все, що він вимовляв?

— Ні, ще, видно, з іншого якогось вірша:

Согнется колено, вихляет ступня, Осклабится челюсть в гримасе, Скелет со скелетом столкнется, звеня, И снова колышется в плясе.

— Прочитайте ще раз, трохи повільніше, — попросив Осипов і почав поквапливо записувати.

«Справді, якісь загробні рядки спали на думку Мухтарову перед смертю», подумав полковник і, подякувавши Кругловій, набрав номер телефону Філіна.

Філін відізвався зразу ж.

— Запишіть, будь ласка, ще декілька рядків віршованого марення Мухтарова! — попросив полковник і продиктував Філіну рядки, що їх повідомила медсестра.

— Перший рядок — вірніше, два рядки — це з «Ворона» Едгара По, — вислухавши Осипова, зауважив Філін. — А «скелети», мабуть, з якогось іншого вірша: розмір не той. Доведеться тепер сидіти до ранку, перечитувати поетів, які народилися пізніше за Едгара По. Всіх його попередників я вже, як кажуть, проробив, — додав він з усмішкою.

Додому Осипов пішов пішки. В голові було багато невиразних думок, неясних здогадів. Спадали на думку вірші Едгара По про шурхіт в портьєрах, про чорних птахів, які оправляють траур свого оперення… Що означало все це? Яка думка приховується в наборі таємничих слів? Адже від розгадки залежала, може, доля багатьох людей, безпечність якихось районів країни, державна або військова таємниця.

Ключі до шифрів

Хоч Осипов не спав майже всю ніч, на роботу він з'явився як завжди — о дев'ятій годині ранку.

Тільки він пройшов до свого кабінету, як до нього хтось тихо, але енергійно постукав.

«Філін, мабуть…» — подумав полковник, який знав його манеру стукати.

До кабінету, справді, поквапливо ввійшов підполковник Філін.

«Позаздриш людині, — подумав Осипов. — Теж не спав, мабуть, всю ніч, а на вигляд і не скажеш — здоров'як!»

По швидкій ході підполковника, по виразу його обличчя і радісному блиску сірих очей було видно, що він не спав недаремно.

— Розгадали? — жваво запитав його Осипов.

— Так точно, Панасе Максимовичу! — весело сказав Філін і поклав на стіл великий однотомник творів Йоганна Вольфганга Гете.

Осипов, який вважав, що розгадати таємницю шифру мала допомогти збірка американських поетів, знайдена в чемодані Мухтарова, здивовано підвів очі.

Підполковник почекав трохи, ніби втішаючись здивуванням Осипова, потім із загадковою посмішкою розкрив сімдесят другу сторінку однотомника і показав надрукований на ній вірш «Пляска мертвецов».

— Ось звідки новий рядок мухтаровського марення, товаришу полковник! Здогад цей виник внаслідок спеціальної консультації у досвідченого літературознавця. А вірш Гете в цілому виявився кодом до шифру. Чи звернули ви увагу, що цифри розбиті на групи і розташовані рядками? Кожний рядок починається двома однозначними числами. Це здалося мені не випадковим і наштовхнуло на думку, що для кодування тексту могли бути використані вірші. І я не помилився. Виходить така система: перша цифра у шифрованому рядку означає порядковий номер строфи. Друга — рядок в строфі, а всі наступні цифри — номери літер у рядках.

Відчувалося, що підполковник дуже задоволений своєю кмітливістю і з нетерпінням чекає похвали. Але Осипов не був щедрий на компліменти: він вирішив сам прочитати все шифрування. Тільки тоді, коли шифрограму Осипов розкодував самостійно, він підвівся із-за стола і міцно, з почуттям, потиснув Філіну руку.

— Спасибі, Борисе Івановичу. Спасибі! — подякував він підполковникові і, помовчавши трохи, поцікавився: — Ну, а при чому ж тут американські поети?

— Їхня «роль» в цій історії поки що не з'ясована, — розвів руками Філін.

— Однак вони безумовно мають якесь відношення до всієї цієї справи, — переконано сказав полковник і відпустив Філіна.

Генерал Саблін, начальник Осипова, весь ранок був зайнятий у заступника міністра, а полковникові ніколи ще не. кортіло так, як сьогодні, доповісти йому про результати зробленого.

«Шпигуни вправно придумали провадити свої переговори за допомогою віршів, — розмірковував Осипов. — Для такого шифру не потрібно ні кодових таблиць, ні книг, ні журналів, ні газет, до чого звичайно вдаються багато таємних агентів при шифруванні. Треба тільки добре запам'ятати який-небудь вірш і умовитися із своїми кореспондентами користуватися його текстом. І ніхто із невтаємничених ніколи не прочитає жодного зашифрованого рядка. А томик віршів? Він, очевидно, не має відношення до вже розгаданої системи шифру, але може ним збиралися користуватися в майбутньому або призначали для яких-небудь особливих передач?»

Полковник взяв папір, на якому був написаний текст розкодованої шифрограми, і знову прочитав його:

«Посилаємо вам помічника — Мухтарова Таїра Олександровича, спеціаліста з радіотехніки, і рацію. Із серпня переходьте на нову систему».

«Що ж це за «нова система»? Чи не новий вид шифру? А може, під «системою» мається на увазі який-небудь новий вірш? Цілком можливо, що Мухтаров віз Привиду томик американських поетів для того, щоб той вивчив з нього до серпня якийсь певний вірш. Найімовірніше, що цим новим віршем був «Ворон» Едгара По і Мухтаров мимоволі повторював у маренні