Аліна Центкевич - Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

вміла дати раду кожному ділу, отож на її плечі ліг ще один нелегкий обов'язок — виховання синів. Обидва вони дуже любили матір, але завдавали їй чимало клопоту, не раз змушуючи її хвилюватися.

Ось хоч би й зараз. Не минуло ще й кількох днів після випадку з гачком, а хлопці вже, нікому нічого не сказавши, одразу ж по обіді зникли з дому. Хтозна, куди вони гайнули. Вудок на місці також пе було. Запрацьована мати тільки зітхнула, але не стурбувалась, подумавши, що й сама б оце з задоволенням прогулялась у лісі.

Уроджена баронеса Форнебу, вона була перша в Норвегії жінка, яка наважилася стати на лижі, не звертаючи уваги на обурення усієї родини, добре знаної в країні. Більше того, всупереч батьковій волі, вона, покохавши небагатого пекаря, вийшла за нього заміж. По його смерті, не слухаючи нічиїх добрих порад, пошлюбила скромного судового службовця Нансена. І ніколи не розкаювалася в тому.

Старший син успадкував від матері заповзятливість, яка, що й казати, часом межувала із сваволею. Але ніхто краще за неї не міг його зрозуміти.

Хто ж як не Фрітьоф, цей невпокійливий хлопчисько, намовив молодшого брата? Може, знову хочуть принести форелі на вечерю? Втомляться, зголодніють — то швидко згадають про домівку.

Проте минала година за годиною, а синів не було. Сонце зайшло, вже й вечеряти пора. Завжди витриману жінку опанував неспокій. Чоловік спочатку докоряв їй, що вона розбещує дітей, а потім і сам не на жарт сполошився. Може, хлопці лежать уже на дні якоїсь прірви? А може, шубовснули в потік? Куди вони пішли? Де їх шукати?

Нічна темрява спустилася на землю, а хлопців усе не було. В Стуре-Фрьоєн заметушилися. Із смолоскипами в руках домашні, безперервно перегукуючись, розсипалися по лісі, погавкували, нюшкуючи, собаки. Тільки десь опівночі з темної хащі показалися врешті дві малі постаті з великим важким кошем, повним риби. В пошарпаному одязі, з закривавленими ногами, ледь живі, змучені хлоп'ята скидалися на нещасних заблукалих щенят, що приготувалися до прочуханки.

Та перш ніж мати встигла відкрити рота, Фрітьоф ступив наперед і гарячково став усе пояснювати, мовби захищаючи брата від неминучої кари. З його безладної мови батьки зрозуміли нарешті, що хлопці хотіли потішити матір, наловивши кіш чудової форелі. Потім надумали самі покуштувати її. Спекли кілька штук у жару, на жердинах, як Робінзон Крузо на безлюдному острові. І незчулися, коли зморив їх сон. А як прокинулися, було вже темно. Фрітьоф навіть не пробував виправдовуватися. Він учинив недобре, але гаряче прагнув, щоб мати і цього разу зрозуміла його. Він не кари боявся. Знав, що заслужив її. Він боявся, що надалі батьки заборонять йому такі мандрівки. Втуплені в материне обличчя, блакитні очі були сповнені німого палкого благання. Чи зрозуміє вона?..

Нагодовані й умиті, хлопці давно вже поринули в твердий сон, а батьки до самісінького ранку не зімкнули очей, роздумуючи, як повестися з синами.

— Ти сама цього хотіла. Так от пам'ятай, що береш на себе велику відповідальність! Я не розпускав би так хлопчиськ, — наполягав батько. — Александр тихий і спокійний. Я боюся за Фрітьофа. Цей нічого не злякається, ні перед чим не спасує…

— Зате самостійний. Нехай виробляє в собі характер. Хоч би й довелося спробувати всього на власній шкурі. То найкраща школа. Треба рискнути. Якщо справді вартий чогось, то виправдає довір'я. Побачиш, обидва будуть колись вдячні нам за таке дитинство.

Наступного дня, приготувавшись до гірких докорів і заслуженої кари, скрушні й тихі, як миші, стали хлопці перед матір'ю.

— Знай, те, що ти втнув учора, більше ніколи не повинно повторюватися, — спокійно сказала мати, звертаючись до Фрітьофа…

Розділ другий
ГАНС НАНСЕН

Ганс Нансен (1598–1667) — родоначальник.

Фрітьоф, коли не було вдома батька, любив годинами просиджувати в його тьмяному, заповненому книжками кабінеті, зі стін якого дивилися потемнілі від давності намальовапі олійними фарбами портрети предків в атласному вбранні, з білими жабо. І завжди на нього наганяв страх проникливий, вивчаючий погляд того прапрадіда, славнозвісного Ганса, який ще в середині XVII століття вславив родину Нансенів. Слухаючи розповіді про його сповнене незвичайних пригод життя, хлопець плекав надію, що, може, й він колись стане великою людиною.

Датчанин Ганс Нансен серед сучасної йому молоді вирізнявся рішучим, твердим характером і діяльною натурою. В шістнадцять років він здійснив сміливу на ті часи подорож «мало не на край світу», до берегів Білого моря. Він швидко навчився там російської мови і пішки помандрував від Польського півострова до Каунаса, а звідти повернувся до рідного Копенгагена. Ледве досяг він повноліття, король призначив його керівником великої експедиції — аж до гирла річки Печори. Експедиція мала добути соболині й лисячі хутра, а також цінні моржові ікла. Довгі роки Ганс плавав по північних морях і мандрував по сибірських берегах. Свої дослідження і враження він описав у книзі «Компендіум космографікум», що шанобливо зберігалася в родині Нансенів. Знаменитий предок був не тільки славетним мандрівником, але й визначним громадянином своєї вітчизни. За великі заслуги жителі Копенгагена обрали Нансена своїм бурмістром. І він з честю виправдав це довір'я, не покладаючи рук, самовіддано працюючи для загального добра. Під час війни Данії із Швецією саме завдяки йому, як твердять тогочасні хроністи, Копенгаген спромігся витримати тривалу облогу та ще й переможно відбити ворожі атаки.

На п'ятнадцятому році життя Фрітьофа спіткало велике лихо: померла мати. Не стало найкращого друга. Вона розуміла його, як ніхто інший, і, як ніхто інший, уміла дати добру пораду.

Закінчивши школу, юнак довго не міг вирішити, який обрати шлях у житті. Багато чого вабило його і цікавило. Батько