Анатолій Птіцин - Не гальмуй!

створінь, заклопотаних тільки тим, щоб захопити та забруднити щонайбільше місця. Злопи розмножувались із неймовірною швидкістю, тому вони були страшенно невдоволені новим сусідою — дорожнім гномом Гроликом. Південний пеньок, котрий Гролик зайняв по закону, за магічним обміном, знаходився в самому центрі володінь злопів. Тому злопи намагалися по-всякому вижити з південного пеньочка дорожнього гнома Гролика, а південний пеньочок прибрати до власних лапок. Злопи підсипали Гролику скла на доріжку. Плювали в його бік. Розвішували навколо південного пеньочка на травинках своє закисле взуття та підкидали дорожньому гному Гролику іржаві бляшанки з-під консервів. Одним словом, злопи поводилися зовсім не по-сусідськи з єдиною метою: аби дорожній гном Гролик щонайшвидше забрався геть зі славного південного пеньочка, котрий злопи нагледіли для свого потомства. Але дорожньому гному Гролику подобалося в його південному пеньочку, він терпів усі утиски та знущання сімейки й нікуди не збирався вибиратися. Нічого, якщо я дозволю собі так висловитись?

Отож, злопи нічого не могли вдіяти з дорожнім гномом Гроликом — аж допоки не придумали нацькувати на Гролика злющого шершня Бу. Злопи неабияк сподівалися, що шершень Бу допоможе їм здихатися гнома Гролика. Що Гролик не витримає такого сусідства і накиває п’ятами з пеньочка. Того, що з південного боку розташований.

Гном Гролик від шершня Бу просто не міг відчепитися. Куди Гролик — туди й шершень: бубонить, буцається, а бува, ще й кусається. Укуси в шершня Бу страх які болючі були.

Тож ледь благословиться на світ, то шершень Бу починає діставати гнома Гролика:

Бу-дить,

Бу-хтить,

Бу-бонить,

Бу-янить,

Бу-цається,

Бу-кає… — тобто лякає і взагалі жити не дає. Відтоді як злопи придумали діставати гнома Гролика за допомогою шершня Бу, у житті того настала чорна смуга, слово честі. Уявіть собі маленький бойовий вертольотик-штурмовик. Ну, якщо вже не найменший, то хоча б найменший з тих, котрі ви можете собі уявити. Уявили? Справжній крихітний вертольотик-штурмовик, на котрому може літати справжній маленький ас. Він уміє стріляти з кулемета й гармати, без роздумів іде в лобову атаку на таран. Шершень Бу — оце й був той вертольотик-штурмовик. Сподобалось би вам, коли б вас невпинно переслідував такий живий штурмовичок? Хай навіть і маленький? От і гному Гролику злопівський винахід теж виявився не до смаку. Еге ж. Колишні приставання злопів сміливо можна було вважати світлою смугою в Гроликовому житті.

Шершень Бу діставав гнома Гролика з насолодою. Він ганявся за гномом Гроликом. Він полював на гнома Гролика. Він змушував гнома Гролика пригинатися та рухатися перебіжками. Зливатися з навколишньою місцевістю й буквально сплющуватися. Він навчив його втікати щодуху й взагалі набрид до нестями. Набрид дужче, ніж здатні надокучити трійко або четверо молодших братів і сестер.

І не забувайте, що, крім шершня Бу, Гролика продовжували невтомно переслідувати решта членів сімейства злопів. Особливо діймали його найменші злопи-лютики, як ніжно називали їх матусі. Віконця Гролик закривав віконницями, аби злопенята не запускали в них віддзеркалення смердючок та жаб, а килимок перед дверима взагалі викинув, бо його погризла тля. Килимок був зі старенької кольчужки, а тлю, котра жере залізо та крицю, підкинули ті ж юні злопенята, вкрай роздратовані тим фактом, що гном Гролик не здається й не втікає.

А гном Гролик не здавався. Він спробував був відірватися від шершня на дорозі, але як на зло йому попалося таке повільне авто, що далі просто нема куди. І знову: де Гролик — там і шершень. Гролик в авто — шершень за ним, Гролик в пробку дорожню — шершень зверху гуде, Гролик Добриньку зустрів — шершень з-під листочка виглядає… Куди б гном Гролик не заховався, там його злющий шершень знаходив.

От і на Мосту-Ярмарку знайшов.

Розділ 3
Кому водити?

Ха-ха-ха! Злющий шершень Бу багато дечого навчився. Вибравшись із машини вслід за Гроликом та Добринькою, він подався за ними вгору на бильця (це йому було зовсім не важко), й поки гноми безперестанку витріщалися на Міст-Ярмарок, шершень готувався до атаки.

Дислокація мала такий вигляд: гном Гролик стояв на бильцях, завмираючи від захвату й витріщаючи очі. Позаду з розкритим ротом бурмотів щось шляховичок Добринька, белькотів щось внутрішнім голосом мовою ацтеків. Хоча коли б мене спитали, я б відповів, що Добринька просто цокав-цмокав язиком і підсвистував ніздрями. Шляховичок не стояв сумирно, він махав руками й сіпав ногами і всім заважав.

Темп руху на Мосту-Ярмарку годі й порівнювати з темпом руху на приміській трасі. На Ярмарку-Мосту не було вільного місця. Шляховичок, який махав руками на бильцях, заважав руху так само, як пес, що перебігає дорогу в недозволеному місці.

— Чого це ти тут розмахався? — штовхнув його під бочок чоловічок-нігтик на призвисько Пень.