Ерік-Емманюель Шмітт - Готель між двох світів

й вичерпні досьє, тож Доктор С. знає, з ким має справу. Як гадаєте, чи можна вважати таку людину компетентною? (Маг знову відкриває рота, щоби відповісти, але знову не встигає.) У мене складається враження, що нині медичну освіту дають неправильно: студентів напихають знаннями, мов різдвяних індичок, але головному — навичкам — їх не вчать! Із такою «сучасною медициною» ми отримуємо не освічених фахівців, а варварів, напакованих інформацією. Ви ж зі мною згодні, чи не так? (Маг знову відкриває рота, щоби відповісти, але знову не встигає.) Яке гниле покоління — вони ж ніколи не відали ні голоду, ні холоду, не спізнали війни! З народження плавають, як вареники у сметані, — розкошують, насолоджуючись життям!

Маг. Слухайте, Президенте, вам узагалі потрібні відповіді на ваші запитання?!

Президент. Даруйте, що?

Маг (ніби до глухого). Мої відповіді вам потрібні, га?

Президент. Та що ви до мене чіпляєтесь?! Звісно, я дуже ціную вашу компанію, проте — дайте мені договорити!

Маг зітхає і повертається до газети.

Маг. А шум від читання газети вам не заважає?

Президент. Даруйте?

Заходить Марі.

Марі. Я чотири рази заправляла ліжко, п’ять разів мила раковину, відпарювала фіранки — вже й не знаю, чим себе зайняти! Чи не дасте мені, бува, якоїсь роботи? Не знаю… Може, ґудзика якого пришити? Чи підрубити кант?

Президент (сухим, офіційним тоном). Мадам, вас сьогодні приймав Доктор С.?

Марі. Ні. Однак я просилася.

Президент. Це неприпустимо! До нас ставляться, мов до якоїсь прислуги!

Маг (докірливо). Пане Президенте!

Марі (радісно). О, що ви, пане, він не помилився: я й справді служниця!

Президент. Ага! Бачите!

Маг. Президенте, тут рекомендаційні листи не потрібні.

Президент. Хочете сказати: всі рівні? Егалітаризм? Ця республіканська проказа просотилась усюди! Тепер усім байдуже, хто є хто. Посада й ціна людини вже не мають значення!

Маг. А як на мене, то справжня цінність людини в тому, що вона — людина, оце й усе.

Президент. Яка дурня! І небезпечна дурня!

Марі (до Мага). Цей месьє має рацію: хіба можна прирівнювати Президента до служниці?

Президент. Бачите? Навіть вона визнає! Дозвольте запитати, мадам: яка ж між нами різниця?

Марі. Ну…

Президент. Будь ласка, не соромтеся, дайте відповідь — я наполягаю! Нехай наш друг це почує. (Підвищує голос.) А Доктор С., якщо він нас чує, хай дізнається, яка ж — із вашого погляду — різниця між Президентом і служницею!

Марі. З мого погляду? Ну, гадаю, передусім справа у письмовому столі…

Президент (заохочуючи її). Тобто?

Марі. Президент смітить на столі, а служниця прибирає сміття.

Маг (зацікавившись). О, кажіть далі!

Марі. З манерою розмовляти — іще гірше. Президент звертається до людей так, ніби вони всі гівнюки, а служниця — ніби вона сама дурепа.

Маг. А що ще?

Марі. У Президента перед іменем завжди стоїть ціла упряж регалій: месьє Президент Такий-то, генеральний директор Такого-то акціонерного товариства, член Наглядової ради чогось там, командор Ордену Почесного легіону… А у служниці є тільки прізвище — ба ні, часом і цього немає, воно швидко втрачається. Бо… значно зручніше зватися просто Марі, адже господарі трапляються забудькуваті, тож я миттю перетворююсь на просто Марі…

Маг (обернувшись до Президента). А й справді: дивно, що, за такої очевидної різниці між вами, Доктор С. вас досі не прийняв!

Тимчасом заходить Жульєн. Йому вочевидь ведеться значно краще.

Жульєн. Усім доброго дня.

Усі підводяться на знак вітання.

Жульєн. Мене звати Жульєном Порталем.

Маг. Дозвольте представити вам месьє Президента Дельбека та мадам Мартен.

Марі. Марі Мартен. Утім — просто Марі. Банальне ім’я…

Маг. А я — маг Раджапур.

Жульєн. Даруйте, вас це, певно, здивує, але мені незрозуміло, що я тут роблю. Не пригадую, щоб резервував номер у цьому готелі, а проте — щойно я увійшов, як моє ім’я було вже занотоване в журналі. Хто тут головний? І що це взагалі за місце?

Маг. Що ви маєте на увазі під «місцем»?

Жульєн. Як називається місто? Яке тут проходить шосе?

Маг. Гадки не маю!

Жульєн. Тобто як? Ви тут теж новенький?

Маг. О ні, що ви! Я — найдавніший пожилець у цьому готелі. Живу тут уже півроку.

Жульєн. Даруйте, але від ранку я досить збентежений, тож мені важко розуміти, що кажуть інші. Як називається цей готель?

Пожильці мовчать. Жульєн дивиться по черзі на кожного з них. Вони німують. Жульєн знову тре собі чоло. Марі кладе руку йому на плече.

Марі. Ви потрапили до аварії?

Жульєн. Так… або ні… (Напружено намагається пригадати.) Не знаю. Так, я справді був на якомусь шосе, була ніч. Хоч я й щедро приливав вином вечерю, все ж упевнено керував автівкою — «Пародео-С6», остання модель. Чули?

Маг. Я розрізняю лише два види автівок: ті, в яких на даху є позначка «Таксі», та решта інших.

Жульєн. Авжеж, я гнав, проте точно пам’ятаю, що вів упевнено! Я повертався додому…

Марі. На вас хтось чекав?

Жульєн (похнюпившись). Ні…

Марі. Шкода. Завжди хтось має чекати… це — єдиний спосіб уникнути катастрофи.

Жульєн (ображено). Не було ніякої катастрофи!

Усі дивляться на нього співчутливо і скептично водночас.

Жульєн (протестує). Аварії не було!