Вікторія Токар - Попутник , Вікторія Токар

— Як тобі це відчуття? — його пальці стискали мою шию, щось вологе і липке стікало з руки. — Подобається усвідомлювати, що ось-ось помреш?

Я кашляв, задихався, але поворухнутися не міг. В очах потемніло. Та раптом, коли вже майже відключився, почув жіночий голос:

— Агов, хлопче, прокидайся. Білет маєш?

Коли зміг сфокусувати погляд, одразу пересвідчився, що безхатько знову сидів на своєму місці.

— Т-т-так, — показав провідниці зіжмаканий квиток. — Скажіть, а біля мене хтось був, коли ви підійшли?

— Ні. Та й кому б сподобалося перебувати у такому смороді, — скривилася та поспішила відійти.

І справді. Хоч безхатька поруч не було, але нудотний аромат лишися. Смерділа та бура гидота, якою він мене забруднив. Але якщо провідниця також відчула її, то… що в біса відбувається?! Я подивився на відображення. Той покидьок сидів з опущеною, але повернутою до вікна головою, та шкірився. Вперше за всю поїздку відображення відповідало дійсності. Я скористався моментом та чкурнув до тамбура. Там і сидів до кінця поїздки та періодично перевіряв, що робить безхатько. Той, на моє величезне полегшення, активності не виявляв. Лише періодично свердлив мене поглядом.

* * *

Морозне повітря зустріло дрібним снігом. Я вперше зрадів тому, що змерз. Вдихнув на повні груди та пішов вперед. Дивний чолов’яга лишився у поїзді. Щоб це не було, воно закінчилося.

— Нічого не закінчилося, — почув я позаду себе знайомий хриплий голос, коли вже був на мосту.

— Та хто ти такий?!

Безхатько підійшов до мене, схопив за шкірки.

— Той, кого ти лишив здихати, коли я благав про допомогу, — підняв мене, мов ляльку. — От. Я здох. І прийшов по тебе.

Наступної миті я летів вниз. Останньою картинкою в моїх думках спалахнув спогад кількарічної давнини. Тої зимової ночі я пізно повертався до гуртожитку. Дорогою зустрів чоловіка, який валявся на землі, тягнув до мене руки та благав викликати швидку: «Будь ласка…  Я потрапив в аварію… Хоча б ви не кидайте мене помирати…». А я грубо штурхонув ногою в живіт і пішов далі.

Світло фар осліпило мене. Дикий біль — останнє що я відчув.

Кінець