Lisa Raven - Хаос, Lisa Raven

Вибір — фікція!

Як знати те, чого не знаєш?
І дивитись зі своєї сторони?
Крихти хліба поглинаєш, 
Що для вибору дають вони.

Вибір — фікція! Змирись! 
Не гадай, що ти керуєш! 
Махни на все і посміхнись! 
Ти як всі, кудись крокуєш.

Не сумуй, це все нормально. 
Ми система — це є сила! 
Вибір є, але банально 
В кінці чекає всіх могила.

Згустки енергії 

Десь у паралельному всесвіті 
У спотвореному часі густого ефіру.
Швидко рухаються кращі версії
Енергетично забарвлені у довіру.

Вони сильніші і розумніші 
Зчитують імпульси не як ми.
Швидко реагують, але спокійніші.
Їм більше не треба бачити сни.

Біля них все поруч, лиш підключись.
Знаннь і можливостей безкінечність. 
Згустки енергії до яких дотягтись 
І можна відчути до всього причетність.

Хаос 

Все почнеться з хаосу! 
Вибачте, але не могла без пафосу.
Все, що зараз навкруги, слово це, аж проситься. 
Описати це культурно, якось мені хочеться.

Балаган і каша зі змішаних емоцій. 
Нічим не з'єднаних частин, неправильних пропорцій.
Розвиток і тупість, станцюють гопака.
Розвиток не вірно, а тупість «так» і з'їсть піска.

Якщо хаос зараз, всім у світі править,
Правду не шукайте, все брехня поправить. 
Рамки розлетілись, всіх понять «нормально»
Події хаотично руйнують всі «банально».

Все почнеться з хаосу! 
Вибачте, але як же тут без пафосу?
Вибух  всіх нас об'єднає 
Тих, хто зараз тут страждає.  

Ртуть 

Нова домівка для родини 
Прокляттям стала от того.
Що ртуті сірі горошини 
В стінах не шукав ніхто.

Всі хворіли та страждали 
І ніхто не розумів чому.
Волосся сильно всі втрачали,
А до лікаря не йшли чомусь.

Скільки часу вже минуло, 
Як пустує ця хатина?
Нікого, це не оминуло 
Згинула уся родина.

Пустеля 

Йшов чоловік сам по пустелі,
Знаючи про глядачів за спиною. 
Заради їжі, грошей і оселі,
Поринув в боротьбу с головою.

Тягнулися дні і вода закінчилась, 
Стопи опікає гарачий пісок.
Все що повзає не забарилось —
Подарувати йому шматок і глоток.

Час зупинився і глядачі 
Кричали: «Давай, жри вже пісок!»
В очах безумця його палачі —
Пустеля і сонце. Глотнув цей крючок.

Якщо хоче вийти живим із пустелі, 
Прийме все, що прийняти повинен.
І сидітиме він з усіма в каруселі
І знатиме що постійно всім винен.

А вибере смерть, пустеля попустить.
Вічно блукатиме дикий і злий.
Не стане піском і коріння не пустить. 
Для пустелі і себе чужий.

Білокудрий янгол 

Білі кучері, а на обличчі посмішка.
Він немов зійшов з небес.
Крила за спиною, але він не іграшка! 
В серці запустився, інший вже процес.

Там клубились змії і палав вогонь,
А кістки тріщали від стальних оков.
Голос в голові казав: «Давай терпи, либонь
Ніколи не дізнаєшся, що таке любов.»

Стиснувши щелепи, він крокує далі.
Чи надовго вистачить, посмішки йому?
Якщо ні, то будуть постраждалі 
Від брехні нав'язаній, янголу цьому.  

Він не зміг, на жаль, бути сильним до кінця.
Терпець урвався, кров текла рікою.
Вирвав крила й встав ногами на стільця,
Взяв мотузку раптом, він зустрітився з собою.

Ридав, кричав, як навіжений:
«Я не янгол, я людина! І до чорта ваші крила!
Я не демон і не смиренний! 
Ваша брехня й мене згубила!»

Міст 

Як перейдеш ти цей міст —
Спали його за собою! 
Ніхто не розумітиме зміст, 
Неважливо якою порою. 

Твій шлях — це окремі сторінки
Деякі з них потребують вогню. 
Застиглі крові краплинки
Заважають прийдешньому дню.

Відпусти, те минуле назавжди,
Перейди і спали ти цей міст!
Ніхто не потребує правди,
Нікому не цікавий твій вміст. 

Ожеледиця 

Снігом дороги замела хуртелиця, 
Підступно сміючись. 
Під прикриттям чекає ожеледиця,
Хоч як ти не крутись.

Станцюєш чи впадеш на спину.
Вирішувати зовсім не тобі. 
З під ніг все зникне на хвилину,
Чи сніг розлетиться при ходьбі.

Зима підкралася тихенько 
І оселилась на серці й навкруги. 
А ожеледиця швиденько 
Покрила льодом все зверху догори. 
 

Хліб 

Дайте хліба цьому пану 
Я благаю та прошу!
Я не взмозі дати шану 
Акторові, тому пишу.

Він грає — наче проживає 
І вистачає на життя йому. 
Своєю грою заробляє 
Й мотивує і мене саму.

Хліба вже йому не треба!
Це був малесенький етюд,
Щоб показати, як впливає потреба
На простий і бідний люд.

Як неважливо коли хочеться їсти,
Те що відбувається поруч.
Як радієш на кинуті крихти 
І не бачиш як хтось, помирає ліворуч.

Де за хліб, б'ються безумно —
Виживання голодних рабів.
Де думки вливають безшумно —
Поки за хліб ведуться бої.

Чи потрібно...

Чи наївно буде думати, що світ до світла летить? 
Чи потрібно комусь знати, що час насправді стоїть? 
Чи потрібно нам знати інформацію,
Як змінювати нашу матрицю.

Чи потрібно складати пазли, що можливо не є комплектом?
Чи захоче хтось страждати, за досі не готовим об'єктом?
В нас існує лише: «тут і зараз». 
В голові готовий образ.

Чи хотіли б знати правду, що виходить за рамки уявлення? 
Чи змогли б змінити думки, установки і до всесвіту ставлення?
Чи кінець це є початок? 
Чи хаос це також порядок? 
 

Кров 

Забув що є, хтось ще на тебе схожий.
І в тих венах, тече твоя кров. 
В доньки чи сина погляд вже ворожий,
Бо ти не дав й надії на любов.