Христина Ополонська - Наодинці з задзеркаллям , Христина Ополонська

Адріан назвав мені свою адресу і всю дорогу мене скеровував. А що саме головне – він весь цей час не зводи з мене очей. Його очі наче приклеїлися до мене. Коли ми нарешті дібралися до його будинку і я почала паркуватися, Адріан ледь помітно посміхнувся та тихо промовив:

– Яка ти все ж таки гарна, Ніколь…

І я його почула… А через те, що я його почула, моя Копієчка м’яко поцілувала у передній бампер Range Rover. Як з’ясувалося – він належав Адріану. Чудово! Просто прекрасно! Зачепила не дешевеньку машину, а перед цим ледь не розчавила її власника. У мене сьогодні ну просто джекпот!

Коли побачила помешкання Адріана у мене мало не стався інфаркт міокарда. Квартира здоровезна! Меблі дорогущі! Мені не те що присісти кудись було лячно… Я повітрям боялася дихати! Хтозна, може за нього доведеться платити… Стояла біля розчинених вхідних дверей мов вкопаний у ґрунт стовпчик.

– Проходь красуне, будь як вдома, – кульгаючи на одну ногу промовив Адріан. – Ти чого заклякла?

– Та я чекаю на екскурсовода чи камердинера, – тихим голосом відповіла я, та все ж зняла свої туфлі зайшовши до квартири. – Як вдома я себе не відчуваю. Відчуття наче я у музеї. А у тебе ще й килим білий. На нього навіть дивитись страшно, не те що ходити. Ти ким взагалі працюєш?

Чоловік на декілька секунд наче призадумався.

– Я… працюю в одній фармацевтичні компанії. Не думай про це. Проходь. Я принесу аптечку і проконсультую як обробити рани, – повідомив мені свої подальші плани Адріан.

– Я можу обійтись і без твоєї консультації, – запевнила його я у відповідь. – Я все ж патологоанатом. Не переживай. Розберусь.

– ХТО?! – здивовано вигукнув Адріан, округливши до неймовірної величини очі. Він наче дихати перестав. Це мене трохи налякало.

– А хіба Томас не казав… про мою роботу? – запинаючись спитала я.

– Я отримав мінімум інформації… – промовив на одному диханні кульгаючий живчик, вирушивши на пошуки аптечки.

Повернувся він, на моє здивування, досить швидко. В руках він тримав аптечку та маленьку чорну скляну пляшечку.

– Ось, тримай, красуне, – віддав мені в руки свої знахідки чоловік. – Якщо консультація дійсно не потрібна – можеш починати. У пляшечці спеціальна рідина для швидкого загоєння ран. Нанесеш її в самому кінці. Тільки пам’ятай – після цього мене дуже швидко схилить в сон. Це побічна дія цього еліксиру. Я відправив повідомлення Томасу. Він вже скоро буде тут. Тобі доведеться відчинити йому двері. Якраз нарешті і зустрінетесь… Впевнений, що до того часу я вже засну.

Так і сталося. І що тепер? Чоловік відключився в моменті після моїх маніпуляцій, та все ж крізь сон встигнув поставити мені одне неочікуване запитання:

– Ти вийдеш за мене, красуне Ніколь?

Так… Цікавий вечір у мене видався… Мене звісно ж часто просили вийти за когось… я маю на увазі, на роботу. Та я не думаю, що Адріан просив мене десь його підмінити. Якось швидко розвиваються наші стосунки... А хоча…