Анна Мінаєва - Під зірками та штормами, Анна Мінаєва

Спускаючись до каюти, де всі їли, ельфійка бачила кока та його помічників. Слухала розмови навкруги, і ловила себе на тому, що посміхається від жартів чи сварок. 

Єдиним, що з часом продовжувало псувати настрій, була інша жінка на кораблі. В неї був свій стіл, в неї була їжа, яку готували для неї. Ева мала бути такою самою. Мала отримувати ті ж самі привілеї. Та тільки Мейла так не вважала.

— Пішла геть, — пирхнула молода жінка, коли ельфійка взяла свою порцію їжі та зупинилася поряд з її столом. 

Мейла мала довге чорняве волосся, яскраві зелені очі та жахливий характер.

— Це і моє місце, — промовила Ева, не поспішаючи йти.

— Твоє місце — за бортом цього корабля, — голосно промовила жінка. А в каюті стало тихо. — Ти тут тільки доти, доки капітан з тобою не награється, гостровуха хвойдо. Пішла геть звідси!

Еву повело. Наче велика хвиля вдарила у бік «Примари». Однак цей поштовх відчула лише вона. 

У повній тиші, ельфійка повернулася і, не відчуваючи ніг, зробила крок убік.

Один. Другий. Третій.

— Сідай, — почувся тихий голос.

У першу мить, ельфійка була впевнена, що їй здалося. Що ніхто не може проявити доброту до неї на цьому клятому кораблі. А потім повернулася і побачила чоловіка у віці. Його скроні вже вкривала сивина, його очі світилися м’яким теплом. А рука… його вкрита мозолями та шрамами рука відсувала для неї стільчик поряд.

***

— Його звали Бодж, — з посмішкою промовила ельфійка. — Він був штурманом. Найкращим штурманом, якщо вірити всім іншим. Все ж я не так багато штурманів зустрічала… А ще він став моїм першим другом на цьому кораблі.

Жінка повернулася до стільця. Сіла і примружила очі. 

— Знайомство з ним, стало першим поштовхом до змін. Поштовхом до нових знайомств. Минуло не так багато часу, як я познайомилася майже з усіма. І знайшла собі заняття. Звісно, я продовжувала розсувати ноги перед капітаном. Але окрім цього я все частіше з’являлася на палубі. Все частіше спостерігала за тим, що і як робиться. І вчилася. 

***

— Давай, принцесо, міцніше затягуй цю мотузку, — бурмотів їй один з матросів. Бородатий, з обгорілим під літнім сонцем обличчям і великим шрамом через всю праву вилицю. — А в тебе непогано виходить.

Ева посміхнулася і підставила обличчя сонцю. Подивилася на біло-сірі вітрила, які билися на вітрі прямо над ними та зітхнула.

— Це ми відрегулювали, — задоволено кивнув пірат, прийнявши роботу дівчини. — Залишилося підтягнути ще ті, що на самій горі. 

— Ось там? — вточнила вона, вказавши на сонце.

— Так, на самому верху, — підтвердив чоловік. А потім повернувся і гаркнув кудись убік. — Де чортяки Фейта носять?! Він тут потрібен!

Ева опустила погляд до мотузки, яку досі стискала в пальцях і видихнула слова, які навіть не встигла обдумати.

— Я можу це зробити.

— Що? — пірат повернувся до жінки капітана. — Там високо, принцесо.

Вона вкотре здригнулася від цього прізвиська, яке причепилося до неї в один із днів, коли Ева відмовилася від слизької гидкої каші. Кок захворів, і за приготування їжі відповідали його помічники. Готували вони в рази гірше, ніж допомагали.

— А я ельфійка, — промовила Ева, поглянувши на матроса. І тепер в її очах виблискувала впевненість. — Я не впаду. Чи ти ніколи не бачив, наскільки вправні ельфи? Як гадаєш, чого саме таку як я, забажав твій капітан?

Пірат розреготався:

— Як скажеш, принцесо. Тоді лізь туди. Знайди найслабшу мотузку і підтягни її так само як цю.

Вона посміхнулася і схопилася за канат, який колись у минулому був частиною сходів. 

— Тільки після цього ти припиниш кликати мене принцесою, — видихнула вона і з легкістю підтягнулася, вперлася коліньми в щоглу, випросталася. І почала сходження до оглядового острівка.

Вже коли Ева була на середині свого шляху, до пірата підскочив чоловік у брудній сірій сорочці.

— Запізнився ти, Фейт. Твою роботу в тебе скоро відберуть.

— Вона ж шию собі зламає! Капітан тебе рибам згодує.

— Ти дивись, — кивнув той, не зводячи погляду з гнучкої жінки, яка дісталася самого верху, перекинула довгу ногу через перила та перетягнула талію вільною мотузкою. А потім знайшла те, що мала виправити.

***

— Я швидко вчилася, — промовила Ева, після довгої паузи у своїй розповіді. — Вчилася тому, що вміли тільки моряки. Вчилася виживати на кораблі. Вчилася знаходити радість у дрібницях. Єдине, до чого я тоді ще не була готова, так це до бою. Піратів не дуже полюбляють у деяких водах. Той день став для мене першим. Він остаточно знищив ту мене, яку я знала на суші.

***

Вітер бився у вітрилах, змушуючи їх плескати на фоні чорного неба. Блискавки час у час розривали простір десь поодаль, били у воду і з шипінням розчинялися у чорнильній товщі.