Дар'я Пойманова - Око дракона, Дар'я Пойманова

Поруч були розкидані невеликі павільйони, призначені для колишніх (а може, навіть і не таких уже й колишніх) коханок короля і їхніх нащадків, до числа яких входжу і я. Щоправда, і тут у мене не все як у звичайних магів...

А потім йшла наша академія, кілька тренувальних полів для практики магії, дві оранжереї, озеро і маг їх знає, що ще. Проте часу в мене багато, ще встигну все роздивитися.

Трохи пригальмовую, коли на горизонті показується дах мого павільйону. Зупиняюся і переводжу подих, вдаючи, що не бігла сюди стрімголов.

— Принцесо, — переді мною, ніби з повітря (хоча я й так підозрюю, що моя няня не людина зовсім), з'являється няня, і чемно кланяється.

А я, почувши, «принцеса», стримуюся, щоб не скривитися.

— Привіт, Аура, — швидко вимовляю я, прямуючи до себе в кімнату. Няня ж ні на секунду не відставала від мене.

Мій павільйон, як і в інших бастардів, складається з одноповерхової великої будівлі, де розташована моя кімната, спальня няні, купальня і їдальня. Трохи далі розташовані терми, тому кожні вихідні ми з нянею ходимо туди помитися. Точніше вона більшою мірою попліткувати. Але я збрешу, якщо скажу, що теж не ходжу туди за інформацією. Головне зробити вигляд, що ти не зацікавлений, і люди тут же почнуть тобі виливати свою душу. А там чого тільки не дізнаєшся...

— Так і будеш мене переслідувати? — трохи роздратовано запитую я. — Мені переодягнутися потрібно.

— Твій батько наказав мені особисто тебе підготувати, — суворо вимовляє жінка.

— Дивно, не думала, що він узагалі пам'ятає про моє існування.

— Кліо... — Аура вимовляє моє ім'я з жалістю, і важко зітхає.

— Досить, няню, — різко обриваю її я, повертаючись до неї обличчям. — Я знаю напам'ять усі фрази, які ти мені скажеш. «Твій батько — король, у нього просто занадто багато обов'язків» або «Ти така сама його донька, як і Тера» і так далі. Але і ти, і я прекрасно знаємо, що це брехня. Я вже не маленька, досить годувати мене казками. На вечерю я піду, і так вже й бути, одягну те, що ти мені даси. На цьому все.

Няня насупилася, мій тон їй явно не сподобався, проте нічого говорити не стала. Вона знає, що це правда.

— Зайдеш о восьмій. Мені ще потрібно займатися. І Аура...

Я запнулася, і стала нервово смикати каблучку на пальці, яка дісталася мені від матері. Точніше, це мені так сказали...

Няня спочатку збентежено дивилася на мене, але потім, немов прочитавши мої думки, сумно посміхнулася і кивнула.

— Сьогодні ходила на ринок, тому за хурмою зайдеш на кухню.

— Дякую, — щиро відповіла я.

Залишившись наодинці, я втомлено зітхнула і плюхнулася у своє улюблене крісло, кольору стиглого апельсина, яке раніше належало самій королеві. Однак вона вирішила його викинути, а мені воно сподобалося, тож трохи поторгувавшись зі служницею в головному палаці, я обзавелася прекрасним предметом меблів.

Зізнатися чесно, десь у глибині душі, я сподівалася, що няня не зможе дістати хурму, бо для неї не сезон, але, мабуть, нещодавно приїжджали торговці. Хурму я купую для матері. Вона... хвора... напевно. Востаннє, коли я бачила її, мені було сім. Не пам'ятаю точно, що саме сталося, проте відтоді вона зачинилася у своїй кімнаті й не виходить. Няня вірить у те, що психіка мами просто не витримала, коли король не став визнавати мене офіційно, та ще й заборонив залишати межі палацового комплексу. Їжу їй приносять під двері, оскільки вона нікого не пускає. Сам павільйон побудований у вигляді колодязя, тому двері її кімнати виходять всередину, де розташований невеликий дворик. Тут я в дитинстві практикувалася магії, і тепер навколо можна знайти і дерева, і квіти різних видів. Я іноді приношу їй хурму і сиджу біля дверей, розповідаючи, як пройшов мій день, що було в академії, і як я вкотре провалила іспит на володіння магією.

Сьогодні точно буде не простий день...

Струснувши головою, намагаючись скинути з себе нахлинувшу на мене хандру, я підскакую до великої дерев'яної шафи. Кімната в мене складається з двох приміщень, відокремлених легкими розсувними дверима, які зроблені з паперу. В одній частині моя спальня, а в другій — кабінет і невелика бібліотека.

Пірнувши під купу, що складалася з сорочок, суконь і штанів, яку я обіцяю няньці розібрати вже два тижні, вивуджую звідти руду перуку, маску орла, яку я взяла в позику в маленького принца, років двадцять тому.

Переодягнувшись у зручніший і простіший одяг, відсуваю скриню в спальні, сідаю на підлогу в позі лотоса, і, заплющивши очі, вимовляю кілька слів стародавньою мовою Перших Чотирьох братів. Щойно з моїх губ злетіло потрібне заклинання, невелика деревинка з глухим звуком відскакує, даючи мені доступ до мого секретного місця. Цю схованку я придумала ще в дитинстві, і вже з віком удосконалила її заклинанням, яке я тренувала близько місяця.

Акуратно, і навіть з якимось хвилюванням дістаю звідти старенький шкіряний блокнот. Перегорнувши до останньої списаної сторінки, я звірилася із сьогоднішнім розкладом:

1. Мадам, у червоному шарфі — амулет, з рожевим кварцом. Кохання.

2. Молодий чоловік, вуса — амулет, бурштин. Гроші.

3. Літня дама, гусяче перо — амулет, аметист. Здоров'я.

4. Новий клієнт, жінка — прохання не відоме.

Ще раз швидко проходжуся списком клієнтів на сьогодні. Гроші, любов і здоров'я, найчастіші магічні амулети, які мені доводиться діставати. Навіть якось не цікаво. Здебільшого любовні амулети хочуть молоді дівчата, яким пощастило народитися в сім'ї багатих магів, ось тільки самі вони не відкрили в собі магію, і тому що вони здебільшого більше нічим займатися не хочуть, ось і розважаються так. Для них це свого роду небезпечна пригода, адже зазвичай подібні амулети можна придбати тільки в спеціальних магазинах, де кожен проданий приворот або амулет суворо фіксується. Я ж придумала, як можна обходити цю систему. Ну а так само абсолютна анонімність, як моя — перука і маска — так і моїх клієнтів. Жодних імен, вони так само можуть вдягнути маску. Однак я все одно веду облік, на... випадок непередбачуваних обставин.