Анна Джейн - Кров і попіл, Анна Джейн

Лео глибоко вдихнув. Він знову переглянув документи, що були на столі. Це не просто папери — це була історія сім'ї Мартеллі, яка була розірвана та переписана через кров і підступи. Місто, яке вони колись контролювали, тепер не піддавалося їхньому впливу. Клан Россі тільки чекав, коли вони послаблять позиції. Лео не міг дозволити їм це. Він уже не міг залишати шляху назад.

— Ми не будемо чекати, — заявив він, піднімаючи голову. — Вони йдуть. Вони думають, що ми слабкі, що ми ослабли після смерті батька. Я покажу їм, що це не так.

Дядько Вітторіо замислено кивнув, але в його погляді ховалася не тільки підтримка. Він був старший, досвідченіший, і хоча Лео був тепер лідером, його дядько продовжував залишатися тим, хто вказував напрямок. Але як далеко він готовий йти, аби захопити владу?

Вітторіо не був би справжнім мафіозі, якби не мав власних амбіцій. Це було очевидно, і Лео це прекрасно розумів. Але зараз це не мало значення. Тепер йшлося про виживання клану.

— Ми підготували людей, — сказав Вітторіо. — Готові до атаки. Тільки скажи слово.

Лео дивився на свого дядька, вагаючись. З одного боку, він розумів, що вони повинні діяти швидко й рішуче, але з іншого — він відчував глибоке невдоволення і тиск. Він не хотів ставати тим, ким був його батько. Але чи був у нього вибір?

Ніч знову накрила місто, і в повітрі вже відчувалася напруга, ніби кожен мить міг стати останнім.

— Тільки не забудь, — промовив Вітторіо, знизивши голос до шепоту, — ми не можемо дозволити собі помилку. Клан Россі не дасть нам шансів.

Лео кивнув і поглянув у вікно. Місто залишалося таким же, як і раніше. Але для нього все змінилося. Він більше не був звичайним сином, який намагався втекти від спадщини. Тепер він був її частиною, і від цього не можна було позбутися.

— Ми будемо діяти, — сказав він остаточно. — Тепер або ніколи.

Того вечора вони не просто спостерігали за тим, як вороги наближаються. Лео вирушив до одного з важливих бізнесів Мартеллі, який знаходився під загрозою. Перший крок — це показати силам ворога, що новий босс готовий діяти, навіть якщо це означає втратити кількох людей.

Сили Россі вже були на місці, але Лео та його люди мали таку перевагу, яку можна було б використати. Їхня реакція була миттєвою.

Через кілька хвилин після того, як перші постріли пролунили в нічній тиші, почалася справжня битва. Лео, стоячи на місці, спостерігав, як його люди безжально розправляються з ворогами. І хоча у нього боліло серце від кожного вбитого, він знав: це була ціна, яку потрібно було заплатити. Це була його нова реальність.

І саме в той момент, коли все почало стихати, і його люди знову почали збиратися, з'явився ще один лист. Цього разу він був написаний рукою самого Марко, його найкращого друга дитинства.

Текст був простим, але зміст мав глибоке значення: «Ти забув, що це не твоя війна. Я буду стояти з тими, хто справжній. Не чекай від мене підтримки».

Лео прочитав ці слова кілька разів, намагаючись зрозуміти, що це означає. Але вже було пізно. Він знав, що зараз його найбільша зрада вже стала реальністю.

І так, коли він стояв на руїнах своїх переконань, погляд на наступний день здавався все більш і більш непевним.