Аліна Скінтей - Солодощі або капості, Аліна Скінтей

— Так точно, капітане Обережність, — з сарказмом відповіла Асіларіс, засовуючи пляшечки в невеликий шкіряний мішечок. — Я тебе почула.

Вона обернулася до нього, знову зосереджена на справі.

— Все готово. Можемо рушати на полювання.

***

Асіларіс та Дейлан пробиралися крізь натовп, відстежуючи запах цукрової вати, який буквально накривав усе навколо, мов солодкий туман. Серед радісних гостей фестивалю раптом почали з’являтися дивні витівки Цукротера: яскраво-червоні карамельні яблука, які всі із захопленням купували, насправді виглядали гнилими та неприємними, коли Асіларіс розпорошила антиілюзійне зілля. Гості спершу були ошелешені, а потім обурено залишали солодощі, оглядаючись на товар, який виглядав оманливо досконалим лише за секунду до цього.

— А от і ти, хитрющий капоснику, — прошепотіла Асіларіс, відчувши переможне передчуття.

Проте Цукротер, наче почувши її, розчинився в повітрі з легким хихотінням, що залунало у натовпі. Його прозорі, наче з карамелі, крила переливалися вогнями ліхтариків, і він злетів над натовпом, сховавшись серед гірлянд, обплетених кольоровими стрічками та штучним осіннім листям.

Дейлан відразу кинувся за ним, але зупинився, коли зрозумів, що переслідування в натовпі лише приверне більше уваги й викличе безлад та хаос.

— Асіларіс, ми привертаємо забагато уваги. Його потрібно виманити вниз, а не гнатися за ним, — сказав він, окинувши оком на гостей, які почали нервово озиратися, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

— Гаразд, у мене є ідея, — кивнула Асіларіс, вдало приховуючи легке роздратування від ускладнень, що влаштував цей пройдисвіт.

Вона дістала «солодкий капкан» і акуратно відкрила пробку, випускаючи аромат густої карамелі, кориці та меду, який тут же заповнив простір навколо.

Цукротер майже одразу зреагував: з місця, де він ховався, почулося хихотіння, і в повітрі знову з’явилися легкі рожеві хмари цукрової вати, які почали знижуватися до землі, заповнюючи простір біля ярмаркових будок.

— Чудово, він спускається, — прошепотів Дейлан. — Але будь обережна, ці витівки можуть містити більше сюрпризів, ніж просто солодощі.

Асіларіс усміхнулася, впевнено тримаючи флакон із зіллям на по готові.

— О, не хвилюйся, — підморгнула вона йому. — Якщо цей капосник думає, що може просто нас обдурити, то дуже недооцінює наші «сюрпризи».

Пробираючись через павільйони, де лунали дзвінкі дитячі голоси, та густо пахло всілякими частуваннями, Асіларіс і Дейлан продовжували відстежувати сліди Цукротера. Він знову і знову випускав у натовп хвилі ілюзій, змушуючи простих відвідувачів бачити на своїх руках блискучі прикраси, на обличчях - яскравий розпис, а в сумках - солодощі, які дивовижним чином самі по собі зникали.

Незабаром Асіларіс помітила на прилавку красиве яблуко в цукровій глазурі й машинально підняла його, вважаючи, що Цукротер міг залишити підказку. Але, не встигнувши зробити й кроку, вона зняла шматок глазурі і покуштувала його - миттєво відчувши жахливу кислинку, що пробіглася по всьому її обличчю.

— Агрх… це… це жах! — пробурмотіла вона, морщачи ніс і випльовуючи залишки яблука. — Такого «частування» я не очікувала.

Дейлан, намагаючись тримати серйозний вигляд, спершу прикрив рота рукою, але невдовзі не зміг стримати сміху. Його сміх лунав так голосно, що привернув погляди декількох перехожих. Він озирнувся і побачив, що Асіларіс дивиться на нього вкрай обурено, хоча крива усмішка видавала, що їй також було весело.

— Ах, ти ще й смієшся! — сказала вона з вдаваним сарказмом, зітхнувши. — Ну, це чудово! Люблю солодощі з несподіванками, просто обожнюю!

Дейлан, все ще регочучи, взяв її за руку й кивнув у бік, де виднілася тінь Цукротера, що знову миготіла серед людей.

— Гаразд, тепер ти не відвертаєш мою увагу, так ефективніше! — промовив Дейлан, ховаючи усмішку. — Здається, наш хитрий друг розважається не менше, ніж ми.

— О так, Цукротер знайшов у нас хорошу компанію, — відгукнулася Асіларіс, перевіряючи вміст своєї сумки із зіллями. — Але цього разу, може, нас розважимо ми.

Тепер вони з новими силами й трохи легшим настроєм знову рушили за ним, упевнені, що невдовзі їх солодкий ворог вже не сміятиметься так безтурботно.

Щойно вони почали наближатися до центру натовпу, знову пролунала сміхотлива луна Цукротера. Цього разу його ілюзії стали ще заплутанішими: відвідувачам здалося, що їхні капелюхи перетворюються на ліхтарики, від яких сліпучо сяє світло, а під ногами килим вкрився блискучими кристалами цукру, що хрумтіли і лоскотали їхні стопи. Асіларіс і Дейлан ледве могли йти, обходячи химерні створіння з ілюзій, що то з’являлися, то зникали у натовпі.

Асіларіс зітхнула, уважно роздивляючись кожну тінь, щоб не потрапити знову в пастку Цукротера.

— Він наче чекає, що ми здамося, — прошепотіла вона, зберігаючи пильність.

— Але ми лише почали, — відповів Дейлан, помітивши блискучу слідову доріжку, що вела вглиб павільйонів.

Вони рушили слідом за цими відбитками, що світилися солодкою гіркотою зілля, яке залишав за собою Цукротер. Дорога привела їх до менш людної частини ярмарку, де павільйони майже спорожніли. Саме тут у повітрі відчувався особливо насичений запах карамелі, який підготувала Асіларіс для приваблення Цукротера.