Ольга Іваненко (Ольга Джонс) - Гра в хованки, Ольга Іваненко (Ольга Джонс)

2

Подолавши невеликий підйом на пагорб, компанія з п'яти однокурсників з’явилася біля воріт, прикрашених гарбузами та кажанами.

– Ласкаво просимо на квест «Геловін»! – привіталася з компанією миловидна дівчина. – Візьміть, будь ласка, карту за якою ви знайдете всі будинки, підготовлені до нашого заходу. Наші помічники в костюмах контролюватимуть проходження завдань. За кожен вдалий квест ви будете отримувати солодощі. А через те, що в вас безлімітний тариф, о восьмій вечора вас запрошено на вечірку. Одягніть ці браслети та проходьте.

Компанія друзів натягнули червоні браслети та поквапилися відвідати перший будинок, прикрашений трунами та павутиною.

Всередині було не так страшно, як вони очікували. Ще й на квест пішло не більше п'ятнадцяти хвилин, що засмутило компанію.

– Ми так за дві години впораємося, – скаржився Вітя. – Що потім будемо робити?

– Лякати інших відвідувачів, – Толик накинувся на рудого приятеля, зображуючи привида. – Загалом, думаю, ми знайдемо, чим зайнятися.

– Сподіваюся, – кивнув Ігор. – На цей момент, нічого страшного я не знаходжу.

– Може, підемо до будинків, що розташовані по інший бік села? – запропонувала Карина. – Думаю, там буде страшніше й цікавіше.

Погодившись, вся компанія пішла вперед та незабаром опинилася на краю села.

На спуску пагорба стояв чорний дерев'яний будинок. На його вікнах висіла павутина. А стежка до нього була прикрашена кажанами та частинами скелетів.

– Йой, це вже цікавіше! – замахав Вітя в бік будинку. – Хочу скоріш туди!

– Дивно, його немає на мапі, – Карина розглядала план, який їм видали, та порівнювала його з місцевістю. – У цій частині села відзначено лише той будинок з мертвою нареченою біля входу.

– Яка різниця? – відмахнувся Анатолій. – Може, як завжди, в кінці щось поміняли? Або це квест для самих уважних. Будь-якого випадку, якщо ми увійдемо в будинок, нічого ж не трапиться. Або, хтось з вас вірить у справжніх привидів?

– Я вірю, – впевнено відповів Вітя. – Але не боюся їх. Тож, я пішов.

Аліса була з ним згодна та теж пішла стежкою.

Карині нічого не залишалося робити, як приєднатися до них.

Стежка привела до перекошених дверей, закритих залізним засувом. На них висіла табличка з написом:

«Вхід – одна волосина»

– Це вже цікавіше, – Вітя смикнув себе за рудого чуба та кинув у мисочку, що була причеплена під написом, кілька волосинок.

Всі зробили так само, сподіваючись, що потрапили на більш захоплюючий квест.

Окрім Толі, в якого маківка блищала на сонці. Не довго думаючи, він смикнув в себе волосся з пахви та, голосно засміявшись, кинув до іншої купи.

Сподіваюсь, так зійде, – заливався він сміхом.

– Якась нісенітниця, – Карина невдоволено висмикнула волосинку й поклала до решти.

Відразу після цього засув, який замикав двері, від'їхав убік та впав без будь-чиєїсь   допомоги.

– Оце так! – захоплено потер руки Толя. – Якщо такий початок, думаю, там буде щось цікаве.

Він смикнув двері й увійшов всередину. Всі інші пішли за ним. І, щойно поріг переступила Карина, яка зайшла останньою, двері самі зачинилися.

– Це вже інша справа! – Вітя розглядав хол, до якого потрапила компанія.

Тут було досить темно. І все навкруги висвітлювалося чорними свічками, виставленими у величезну зірку на підлозі. У кінця кожного її кута стояло крісло зі скелетом, що сидів на ньому. Лише одне з них, яке дивилося на вхід, було порожнім.

На його спинці лежала корона з запискою, яку схопила Аліса.

– Час грати в хованки, – прочитала вона вголос. – Виживе лише той, кого не знайдуть. Займи місце короля та вийди на свободу.

– Круто! – Вітя вихопив записку. – І хто ж буде нас шукати?

– Один, – пролунав дитячий шепіт з другого поверху. – Два, три, чотири, п'ять. Кого втратять – не зцілять!

– В мене, аж, мурашки пішли по тілу, – Толик захоплено подивився на сходи. – Що, ж, пішли ховатися?

– Пізно! – позаду них задався дитячий голосок.

Всі дружньо обернулися, але поряд з ними нікого не було.

– Ви не хочете грати? – дитячий голос знову заговорив зверху. – Мені доведеться покарати першого, хто програв. І це буде ...

Вся компанія перезирнулася один з одним, не до кінця розуміючи, що відбувається.

Пролунав гучний скрип. І, несподівано для всіх, підлога під Вітею розсунулася й хлопець впав вниз.

– Гей! – закричала Аліса й підбігла до місця, де щойно стояв хлопець.

Але отвір, в який впав Вітя, зник.

Четверо друзів, що залишилися здивовано переглянулися.

– Що це було? – Ігор підійшов до Аліси. – З ним все буде гаразд? Він так різко впав, що міг пошкодити собі ноги.

– Він програв, – пролунав дитячий голосок, а за ним почувся страшний крик Віті з глибин будинку.

– Оце спецефекти, – Толик округлив очі. – В мене кров захолола від такої гри. Думаю, за цей квест дадуть багато подарунків.

– Ага, – закивала Аліса.

– Мені, чесно кажучи, вже трохи страшно, – подала голос Карина.

Але говорити далі компанія не могла, тому що зверху знову почався рахунок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍