туди, ні сюди, або речника дорожньої поліції, Справжньою загадкою є те, що, попри велику кількість нещасних випадків на шляхах, немає жодного загиблого ані на показ. Першоджерело чутки назавжди залишилося невідомим, хоча, з другого боку, беручи до уваги наступні події, на тому не дуже й залежить, адже так чи так вона незабаром дійде до газет, радіо й телебачення, як наслідок, умить нашорошать вуха головні та випускові редактори, керівники новинарських відділів, люди не лише поспішливі до винюхування здалеку великих подій світової історії, а й натреновані їх за потреби роздмухувати. За лічені хвилини на вулицях з’явилися десятки репортерів-розслідувачів, що налітали з запитаннями на всякого стрічного, водночас у розігрітих редакціях запрацювали батареї телефонів, мало не розриваючись у вивідацькій лихоманці. Телефоновано до лікарень, до червоного хреста, до трупарні, до похоронних бюр, до поліції всіх мастей, за винятком, зі зрозумілих причин, таємної, але всі відповіді сходили на однакові лаконічні повідомлення, Померлих немає. Більше пощастило одній молодій телерепортерці, що їй якийсь перехожий, зиркаючи навперемін то на неї, то в камеру, розповів про особисто пережитий випадок, абсолютно подібний до вже переказаної історії з королевою-матір’ю, Саме вибивало північ, сказав він, як раптом мій дідусь, що вже нібито остаточно віддавав Богові душу, притьмом, іще перед останнім ударом дзиґарів на вежі, розплющив очі, неначе передумавши робити замислений крок, і не вмер. Репортерка впала в такий шал, що, не зважаючи на заперечення та благання, Панянко, будь ласка, я не можу, я мушу до аптеки, дідусь на ліки чекають, запхала того чолов’ягу до службової автівки, Їдьмо, їдьмо зі мною, на дідька тепер Вашому дідусеві ті ліки, закричала вона й сказала рушати до телестудії, де саме в цю мить ішли приготування до дебатів між трьома фахівцями з паранормальних явищ, а саме між двома авторитетними відьмаками та широкославною ясновидицею, наспіх запрошеними для того, щоб розібрати й оцінити ситуацію, яку дотепники, з тих, що нічого не шанують, уже встигли охрестити страйком смерти. Нахабна репортерка припустилася страшенної помилки, витлумачивши слова свого джерела інформації в тому сенсі, що напівмрець буквально передумав робити наступний крок, тобто вмирати, переставлятися, вріза`ти дуба, а отже постановив дати задній хід. Насправді ж слова, вимовлені зраділим онуком, Неначе передумавши, були докорінно відмінні від безапеляційного, Передумав. Дрібка обізнаности в засадах синтакси та ліпше розуміння тонкощів значення дієприслівників і часток дозволили були б уникнути непорозуміння та подальшої нагінки від безпосереднього начальника, яка загнала бідолашну дівчину в глибоку краску від сорому та приниження. Однак ні він, ні вона й гадки не могли мати, що цю фразу, повторену опитаним наживо й відтак у записі трансльовану у вечірньому випуску новин, мільйони людей зрозуміють у той самий двозначний спосіб, бентежливим наслідком чого в дуже недалекому майбутньому стане створення цілого руху громадян, твердо переконаних у тому, що простим актом волі можна подолати смерть, а відтак, що єдиною причиною цілком заслуженого зникнення такої сили людей у минулому було слабовілля попередніх поколінь. Та на цьому справа не зупиниться. Позаяк люди, не мусячи заради того робити щонайменшого зусилля, й надалі не вмиратимуть, інший масовий народний рух, озброєний далекосяжнішим баченням на перспективу, заявить про те, що найбільша споконвічна мрія людства, тобто щасливе користання з вічного життя на землі, стало загальним надбанням, як сонце, що сходить день у день, та повітря, яким ми дихаємо. І хоча вони змагалися, так би мовити, за один і той самий електорат, знайшовся один пункт, щодо якого обидва рухи зуміли дійти згоди, а саме висунення на почесного президента, з огляду на його достогідне попередництво, відважного ветерана, який у мить істини кинув виклик смерті й переміг її. Скільки відомо, ніякої особливої ваги не буде надано тій обставині, що дідусь перебував у стані глибокої коми, за всіма ознаками незворотної.
Хоча словом криза переповіджені прехимерні події, звісно ж, годі доладно назвати, бо було б безглуздо, нісенітно й усупереч найелементарнішій логіці говорити про кризу в справді упривілейованій екзистенційній ситуації браку смерти, можна зрозуміти деяких громадян, обстоювачів власного права на достовірну інформацію, які загадувалися над питанням, і запитували одне одного, а що ж коїться з бісовим урядом, бо той не подавав доти ознак життя. Фактом є, що міністр охорони здоров’я, до якого на ходу звернулися в перерві між двома засіданнями, пояснив журналістам, що з огляду на недостачу певних відомостей будь-яка офіційна заява неминуче була б передчасною. Ми збираємо інформацію, що надходить з усієї країни, наголосив він, і справді нізвідки немає новин про випадки смерти, але можна легко здати собі справу з того, що ми, застукані цим явищем так само зненацька, як і всі інші, ще не маємо змоги висловити бодай приблизне припущення щодо його причин і ймовірних наслідків, коротко- та довготермінових. На цьому можна було б і зупинитися, й уже за це, зваживши на складність становища, можна було б подякувати, але загальновідомий інстинкт із приводу й без приводу заклика`ти людей до спокою, за всяку ціну втримувати їх сумирними в кошарі, цей умовний рефлекс, що в політиків, надто привладних, перетворився на другу натуру, а, власне, дійшов до автоматизму, ставши механічним відрухом, підказав міністрові щонайгірше підсумування розмови, Як особа, відповідальна за галузь охорони здоров’я, запевняю всіх, хто мене чує, що немає жодної причини для занепокоєння, Якщо я добре зрозумів щойно почуте, завважив котрийсь журналіст, уникаючи занадто іронічних ноток у голосі, то на Вашу думку, пане міністре, нас не має непокоїти те, що ніхто не вмирає, Саме так, нехай іншими словами, але це я й сказав, Пане міністре, дозвольте Вам нагадати, що люди ще вчора вмирали й нікому не спадало на думку через те непокоїтися. Звісна річ, умирати природно, причини для занепокоєння виникають тоді, коли кількість смертей зростає, як-от через війну, через епідемію. Тобто коли трапляється щось надзвичайне, Можна й так сказати, Але тепер ніхто не ладен умирати, а Ви, пане міністре, саме тепер просите нас не непокоїтися, погодьтеся, що в цьому є щось досить парадоксальне. То була сила звички, я визнаю`, що термін занепокоєння в цьому випадку не мав би прозвучати, А яке інше слово, пане міністре, Ви б ужили натомість, я ставлю це питання, бо журналіст, свідомий свого обов’язку, яким я себе вважаю, має по змозі доносити точний вислів. Трохи роздратований такою наполегливістю, міністр відповів сухо, Не одне слово, а чотири, І які ж, пане міністре, Не плекаймо облудних надій. То був би, поза сумнівом, гарний і чесний головний заголовок для завтрашнього випуску газети, але головний редактор, по консультації з випусковим, вирішив, що, хоч би з міркувань комерційних, виливати на всенародне піднесення це відро крижаної води не варт, Хай буде той, що зазвичай, З новим роком, з новим щастям, сказав він.
В офіційній заяві, розповсюдженій уже пізно ввечері, прем’єр-міністр підтверджував, що з початку нового року в усій країні не зафіксовано смертей, заклика`в до стриманости та почуття відповідальности в пропонованих оцінках і тлумаченнях цього незвичного факту, нагадував, що не можна виключити припущення про його випадковий характер, про чисто принагідну й одноразову зміну в розташуванні небесних
