Вилки Коллінз - Жінка у білому

замислить Гамлета й сяде за стіл, щоб відтворити свій замисел, я кількома крупинками, вкинутими в його їжу, доведу його розум діючи через тіло, до такого стану, що його перо почне плести найнесусвітнішу базгранину, яка будь-коли оскверняла папір. За подібних обставин оживіть мені славетного Ньютона. Я гарантую, що він, побачивши, як упало яблуко, з'їсть його, замість відкрити закон тяжіння. Неронів обід, перш ніж перетравиться в його нутрощах, оберне Нерона в найлагіднішого з людей, а сніданок Александра Великого змусить його вдень накивати п'ятами, як тільки він забачить ворога. Даю священне слово честі, людству ще поталанило: волею неймовірного щасливого випадку сучасні хіміки здебільшого — це найсумирніші з смертних. У масі своїй — це достойні отці родин, які мирно торгують в аптеках. У рідкісних випадках — це філософи, очманілі від самого звучання своїх самозакоханих лекцій, мрійники, що тратять життя на фантастичні, нездійсненні витребеньки, чи шарлатани, чиє шанолюбство не підноситься вище вибавлення наших мозолів. Тим тільки й врятоване людство, і безмежна влада хімії скніє, по-рабськи підпорядковуючи себе найповерховішим та найнезначнішим завданням.

До чого цей сплеск? Навіщо все це бурхливе виверження красномовства?

А на те, що мою поведінку показують у викривленому світлі, на те, що мої мотиви тлумачаться неправильно. Мені приписують, нібито я вжив мої широкі знання хімії проти Анни Катерік і нібито ладен був застосувати їх навіть проти самої божественної Меріан. В обох випадках — огидна брехня! Всі мої помисли були спрямовані на те, щоб зберегти життя Анни Катерік. Усі мої турботи були спрямовані на те, щоб вирятувати Меріан із рук патентованого дурня, який її лікував і який переконався згодом, що поради мої від самого початку були правильні, адже це підтвердив і лондонський лікар. Лише у двох випадках, — в обох однаково не завдавши шкоди людям, на яких я попрактикувався, — я вдався до своїх знань хімії. В першому випадку, провівши Меріан до сільського заїзду поблизу Блеквотера (й намилувавшись із-за фургона, що трапився мені дорогою, поезією рухів, утіленою в її ході), я скористався послугами неоціненної моєї дружини, аби скопіювати першого й перехопити другого з двох листів, що їх моя обожнювана супротивниця доручила звільненій покоївці. Оскільки листи були в дівчини за пазухою, мадам Фоско могла ті листи відкрити, прочитати їх, виконати своє завдання, запечатати й покласти назад тільки з допомогою науки, а ту наукову допомогу я дав їй у вигляді невеликого слоїчка. Другий випадок, коли були вжиті ці засоби, пов'язаний із прибуттям (до того ж воно і йдеться) леді Глайд у Лондон. Ніколи, в жодному іншому випадку я не вдавався до свого Мистецтва, а покладався тільки на самого себе. У всіх інших труднощах і притугах моя природжена здатність битися голіруч, один на один, з обставинами була незмінно на висоті. Я стверджую всеохопну перевагу тієї природженої здатності. Хімікові на противагу я прославляю Людину!

З повагою поставтеся до цього вибуху благородного обурення. Після нього я відчуваю невимовну полегкість. Далі! Ходімо далі!

Натякнувши місіс Клемент (чи Клементс, я вже й не певен), що найкраще буде повезти Анну в Лондон, де вона не попаде до сера Персіваля в лабети; переконавшись, що місіс Клементс радо вхопилася за мою пропозицію, та призначивши день, коли я зустріну обох мандрівниць на станції, аби пересвідчитися на власні очі, що вони й справді поїхали, я міг спокійно вернутися в Блеквотер, щоб поборотися віч-на-віч із тими труднощами, які ще треба було мені подолати.

Насамперед я вирішив скористатися з гідної щонайвищого захоплення відданості моєї дружини. Я умовився з місіс Клементс, що заради Анни вона повідомить леді Глайд свою лондонську адресу. Та цього було не досить. Підступні люди за моєї відсутності могли похитнути простодушну довірливість місіс Клементс, і тоді б вона не обізвалася взагалі. Кого знайти, хто поїхав би в Лондон тим самим поїздом, що й вона, і непомітно провів би її з Анною до її оселі? Так я спитав сам себе. Моє подружнє «я» незагайно відповіло: мадам Фоско.

Вирішивши послати мою дружину в Лондон, я домовився з нею, що мета цієї поїздки буде подвійна. Вкрай була потрібна доглядальниця для страждущої Меріан — така, щоб була однаково віддана і недужій, і мені. На щастя, в моєму розпорядженні була одна з найнадійніших та високоталановитих жінок на світі. Я маю на увазі шановану мадам Рюбель. Я вручив моїй дружині листа до мадам Рюбель, якого Елеонора мала відвезти до її помешкання.

У призначений день місіс Клементс і Анна Катерік зустріли мене на станції. Я чемно провів їх до купе. Так само чемно посадив мадам Фоско в інше купе того самого поїзда. Пізно ввечері моя дружина повернулася в Блеквотер, виконавши всі мої доручення із найбездоганнішою точністю. З нею приїхала й мадам Рюбель. І моя дружина привезла мені адресу місіс Клементс. Подальші події засвідчили, що ця осторога була зайва. Місіс Клементс добросовісно повідомила леді Глайд своє лондонське місце перебування. Зважаючи на можливі майбутні потреби, я зберіг її листа.

Того самого дня я мав коротку розмову з лікарем, під час якої запротестував, во ім'я священного людинолюбства, проти його методів лікування. Він розмовляв зухвало, як це буває з усіма невігласами. Я не виказав ніякого обурення. Сварку я відклав до тієї нагоди, коли мені потрібно буде посваритись.

Потім я сам виїхав із Блеквотера. Мені необхідно було винайняти в Лондоні резиденцію для себе — з огляду на сподівані події. Так само необхідно було мені залагодити одну невеличку родинну справу з містером Ферлі. Я знайшов потрібний мені будинок у Сент-Джонз-Вуді. І розшукав містера Ферлі — в Ліммеріджі, Камберленд.

Таємно ознайомившись із змістом листа Меріан, я довідався, що вона запропонувала містерові Ферлі запросити леді Глайд на певний час у Ліммерідж, аби тим самим полегшити родинні труднощі подружжя Глайдів. Я мудро дозволив цьому листу дійти до місця призначення, відчуваючи, що шкоди від цього не буде, а все може вийти на добро. Отож я постав перед очі містера Ферлі, аби підтримати пропозицію Меріан — із деякими поправками, які, на щастя для мене та моїх планів, були неминучі завдяки її хворобі. Необхідно було, щоб леді Глайд, діставши запрошення від свого дядечка, вирушила з Блеквотера сама й щоб вона, на його пораду, зупинилась переночувати в домі своєї тітоньки (тобто в моєму домі в Сент-Джонз-Вуді). Щоб цього добитись та щоб узяти в містера Ферлі такого листа-запрошення, я і поїхав у Ліммерідж. Досить буде сказати, що