Леонід Плющ - У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На цьому базується оптимізм, який можна назвати песимістичним оптимізмом, песимістичним тому, що конструктивного оптимізму поки що не видно. Настанова цього оптимізму — це настанова на пошуки шансів урятувати світ, тобто створити суспільство, що дало б людині можливість стати людиною.
На нашу думку, другий гідний людини погляд — це героїчний песимізм: виглядів на людяне продовження історії немає, але з пошани чи любови до себе я «заявляю свавілля» — не хочу бути г… і боронитиму своїх людських цінностей навіть у такому випадку, якщо залишуся один.
На жаль, такий погляд годиться лише для одиниць, але не може стати опорою для масової політичної боротьби.
1970 р.
Зноски
1
«Післямова» та «Етична настанова» (див. с. 619) друкуються зі збереженням правопису та стилю автора.
2
І все ж пізніше стала. Див. про ворожбитство бабусі й тьоті Насті в «Народознавчих зошитах»: Л. Плющ. «Бабуся». — Львів. — 1997. — № 6.
3
У червні 1977 року підчас прийому, влаштованого президентом Франції Жискаром д’Естеном на честь Брежнєва, французька інтелігенція організувала в театрі Рекам’є прийом для нас, радянських дисидентів. Франція була з нами, а не з Брежнєвим. З нами були й Ежен Йонеско, і Сартр, і Сімона де Бовуар. З дочкою Йонеско я познайомився раніше, на демонстрації румунів, що протестували проти репресій у Румунії. Слова Йонеско про мою книжку розчулили мене. Ковтаючи сльози, я зміг лише пробурмотіти, щось про те, що вона з’явилась, завдячуючи чимось його «Носорогам». Які дивні повороти бувають у долі, скільки дивовижних зустрічей з людьми, які відіграли роль у моєму становленні — Йонеско, Сартр, Тамара Дойчер — дружина Ісаака Дойчера, Ів Монтан, Хомський, Олександр Галич! Мішель Фуко організував контрбрежнєвську зустріч. Таня з Галичем брали участь у спектаклі Армана Гатті про психушки, про ГУЛАГ.
4
У 76–77-му роках це знову стало нормою, а не винятком в їхньому «хуліганстві в рукавичках».
5
Декадентом називають в радянській критиці Володимира Винниченка. Але думка ця несерйозна. Винниченко — тонкий психолог, деякі грані його таланту зближують його з Достоевським. Ленінське твердження про те, що Винниченко — архиреакційний послідовник архиреакційного Достоєвського далеке від істини. Душевні метання, пошуки, психологічний аналіз надломів у революціонерів та контрреволюціонерів не означає ні архиреакційності, ні «достоєвщини». Літературні смаки Леніна примітивні, нерозвинуті, не піднялися ні до пошуків Маяковського, ні навіть Луначарсько-го. Вважати «Що робити?» Чернишевського за літературу — ознака відсутності естетичного смаку. На жаль, примітивність Ленінових симпатій у мистецтві (в живописі, щоправда, він піднявся від «передвижників» до імпресіонізму) відбилась на боротьбі примітивного реалізму гасел зі справжнім реалізмом й «модернізмом».
6
Спогади Олицької вийшли за кордоном. Французькою переклала Елен Шателен, консультуючися з нами й Ніною Нєкипеловою. Слава Богу, спогади Суровцевої не зникли і вже надруковані. Вона завжди казала: «Я знаю, де зберегти, а сідати знову не хочу». Шкода, бо коли ми запропонували тій самій Елен опублікувати Суровцеву, виявилось, що книга застаріла… Та й орієнтувала вона її для підрадянського друку, тому опустила найцікавіші із своїх усних розповідей — про Петлюру, Грушевського, Донцова… Спираючись на її спогади, я міг би дещо виправити в цьому тексті, та не буду. Бо нас впливає не те, про що ми дізнаємось, а те, що ми в цьому чуємо.
7
Ідеться про українських хлистів, скакунів, у яких немає ніякого сатанізму, якщо він взагалі був у хлистів.
8
Книжка «Неопалима купина» (з українського аналога серії «ЖЗЛ»), у якій я вперше прочитав про султаншу Роксолану, Гулевичівну та інших відомих в Україні легендарних постатей, нині заборонена «незрозуміло» за що, тобто за «український буржуазний націоналізм».
9
Пізніше мені вдалося прочитати працю видатного російського вченого о. Павла Флоренського про слово як міф. П. О. Флоренський ще в 1922 році написав «Біля вододілу думки», де є чудовий, надзвичайно глибокий «начерк» про будову слова. Як завжди, владу предержащі дали роботі відлежатись, доки світова наука в інших країнах наблизиться до ідей російського вченого. Тільки у 1973 році частину праці було опубліковано (Строение слова 11 Контекст. — М.: «Наука», 1973.) Скільки ще великих відкриттів 20–70-х років лежить в родинних та державних архівах, чекаючи на читача? Росія, як Сатурн, пожирає своїх дітей, боячись їхніх слів. Кращих своїх дітей і кращих їхніх слів.
10
Як мені повідомив поет Вадим Делоне, Мамонов для свідомості Кочетова — Делоне (бабуся Делоне — Мамонова). Кочетов був на суді над Делоне. Тут відбувається проекція своєї Тіні на ворога Делоне, як Птушков — наклеп на Євтушенка.
11
Майор Кольчик, знавець української поезії, з добрячою українською мовою, чи хтось з його команди «нашими» записками в тюрмі намовив її говорити правду, лише правду, всю правду… І все ж зустріч з нею та її сином в Ладісполі, під Римом була приємна…
12
У 1977 році білу пляму нарешті заповнили. Нова Конституція — по суті, гірша за сталінську. Новий гімн — видозмінений сталінський. Залишається чекати НДП — щоб і вони нарешті поставили крапку над «і» та домалювали на своєму прапорі свастику. Гумор історії невичерпний. Замість свастики у сучасному російському кентаврі царський орел разом зі сталінським гімном.
13
Не хочу знімати цього образливого для Буковського порівняння. В обох таки була харизма вождя, щось «магнетичне», недарма мене деякі москвичі попереджали проти Буковського. Та якщо Мороз цю харизму втратив через нарцисистичний самокульт, то Буковський не використав своєї психічної можливості, здібності вождя, переборовши її і перетворивши на чіткий політичний розум справжнього, демократичного лідера. До зустрічі з кількома нашими таборовими «галичанами» справжніх політиків в українському русі я не бачив. Виробилися в таборі? Але ж Мороз навпаки, саме там почав впадати у фюрерство.
14
Слава Богу, для нових видань цієї книжки я можу внести поправку до похмурого карнавалу історії, на цей раз поправку світлу: і Буковський, і його мати вже на волі, але втратили Батьківщину,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ», після закриття браузера.
