Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)

Марися, намовлена Сташкою, досить сміливо відповіла, що її здоров'я — це її справа. Ясно?

— Дуже перепрошую, — відповів за старого Ізик, — воно трошки так, а трошки не так. За здоров'я робітниці відповідає і власник фабрики. Коли б хтось зробив на нього, скажім, донесення панові старості, що він тримає в себе хвору людину, то йому, ой-йой, як дісталося б! А до того ж неприємності з боку різних робітничих контролів, тих довірених осіб профспілок, що пхають свого паршивого носа там, де не треба! Через таку одну Мариську його комуністи можуть ще й у своїй газеті обмалювати. Треба йому цього? Потребує його підприємство такої реклами?

«А що б на моєму місці зробили лодзинські чи іваново-вознесенські робітники? — подумала Сташка. — Як Бронко діяв би у подібному випадку?»

Що б вони вдіяли, Сташка не могла вгадати, а що Бронко зробив би, то вона знала добре: зорганізував би комітет і примусив би Гольдштрома залишити Марисю на роботі. Адже це суща брехня, що Марися хвора! Яка вона хвора, коли, поївши вчора й сьогодні вранці, вона відразу відчула в собі сили за двох.

Сташка подивилась на Марисю, Марися подивилась на Сташку. Сташка повела оком по обличчях робітниць і, впевнившись у тому, що дівчата напоготові, опинилась ногами на стільці, на якому щойно сиділа.

— Товаришки!.. — вигукнула новим для себе самої, трохи хриплим голосом.

В Ізика, який щойно об'явив, що пан Гольдштром якраз вчора замовив нові машини, отже, скоро доведеться звільнити з роботи не тільки одну Марисю, а й ще декого, і при тому дотепно, як йому здавалося, пожартував, що, мовляв, машина не буде піднімати бунту, відразу від самого слова «товаришки» змінився вираз обличчя. Очі перестали роблено жмуритись, губи по-блазенськи усміхатись, а оголене від цього маскування обличчя виявило неприховане занепокоєння.

І справді, непорозуміння з робітницею, якому він досі не надавав жодного значення, набирає, ну, набирає неприємного політичного забарвлення. «Товаришки!» Звідки тут «товаришки»? Що за «товаришки» на фабриці Гольдштрома? Якщо об'явились тут «товаришки», то за їх спинами мусять стояти «товариші», а фабрика Гольдштрома тим і була морально міцна, що, за винятком наладчика машин і слюсаря в одній особі, старий свідомо не приймав на роботу жодного чоловіка. Жодного чоловіка, саме з остраху, щоб не затесався поміж ними який-небудь «товариш» і не заразив фабрики. Звідки тут раптом це паскудне слово?

Кинувши горде сміливе слово «товаришки», Сташка запнулась. Миттю в голові стало порожньо, начеб хто повимітав звідтіля всі до найдрібнішого слова. Думки ще сяк-так плентались у голові, але слово, оте потрібне, оте єдине певне слово, яким треба б їй рушити вперед свій виступ, вислизнуло з пам'яті. Ось-ось мала його на язиці, і знову пірнуло у темну прірву, що утворилась в її пам'яті. І щойно, коли зиркнула на Гольдштромового посіпаку і спостерегла, як той, скориставшись з її замішання, очуняв і знову почав по-блазенськи мружити очі і кривити рот, Стаха перескочила ту прірву.

— Товаришки! — повторила ще раз Стаха не зовсім впевненим, але вже куди спокійнішим голосом. — Що тут таке? Нас тими якимись машинами знову лякають, як тих горобців опудалом? Страхи — не ляхи, дівчата. Хто ми — діти, чи що? Добрих десять років ми чуємо одне й те саме, що прийдуть машини і викурять нас до чортової мами. Доки ж це буде? Гей, товаришки! Хіба не було так, що обірвуть тобі ні за що ні про що півдня, а ти мовчи, бо зараз тобі машини пригадають. Вліплять тобі штраф ні за цапову душу — стули писок, бо зараз тицьнуть тобі під ніс механічні верстати. Агі, доки це буде? Я хочу сказати, дівчата, не даваймося! Не біймося лише! А ще хочу вам сказати, що Гольдштром ніяких машин не замовляв і не замовить. Ні, ні, не привезе, Пйотркова, бо є криза. Криза не тільки в нашому зафайданому Нашому, але у всій Польщі. Машини тепер спродують, а не скуповують. Скажіть, Ізю, хай Гольдштром розказує ці баєчки своїй бабці, а не нам. Це я кажу, товаришки, за себе, і за Марисю, і за вас, Пйотркова, і за всіх нас. І тому ми вимагаємо, щоб Марисю залишили на роботі, бо в неї хворий чоловік і двоє дітей. Ми признаємо, що вона слабосила, слабосила тому, що виснажена, але ми їй допоможемо. Хто чим може. І тому ми таки наполягаємо, щоб Марися працювала тут і далі.

— Я ще хочу від себе словечко, — відізвалась стара Пйотркова, згорблена жінка з запалим беззубим ротом. — Я терплю, як всі знаєте, на геморой. Сім років старий обіцяє купити гумову подушку, — а хто її бачив? А де сам господар? Я хочу йому самому пригадати, що він мені сім років тому обіцяв… Де він задівся?

— Ізик, Ізик, — лунають голоси з усіх кутів, — іди приведи господаря! Давай сюди господаря!

Вигуки сиплються, наче град, і Ізик, втягнувши шию у плечі, наче справді під ударами граду, іде по Гольдштрома.

Сталася небувала, нечувана в цьому приміщенні річ: не робітниці пішли до принципала, а посіпаці наказали привести його до них!

Марися, яка до цього часу була біля дверей, стає на своє давнє місце за верстатом. Вона майже певна, що ніяка сила не витрутить її звідтіля. Стара Пйотркова добралась до самого порога. Вона має непереборне бажання першою привітати пана принципала. Вона пригадає йому тепер свої геморої. Аж тепер вона пригадає йому їх! В старої така поза, ніби вона збирається не тільки пригадати, але наочно показати набуту на його фабриці хворобу.

Гольдштром не поспішає. Сташка починає вже хвилюватись: а що, як він взагалі не з'явиться? Візьме і не прийде на вимогу робітниць, і хто йому що зробить? У Пйотркової, яка спочатку була прибрала таку войовничу позу, заболіли ноги, і вона сіла.

Марися за своїм верстатом теж не знає, чи братись їй за роботу, чи іти звідсіля. Надто вже довго змушує старий чекати на себе.

Гольдштром тим часом має свої причини, з яких він не квапиться йти на фабрику. Він насамперед має чималий життєвий досвід для того, щоб не розуміти, що на гарячій страві можна легко спекти собі язик. Як людина, яка понад все цінить спокій (ах, те хворе серце, те бідне хворе серце, звідкіль воно взялося на його голову?!), він вирішив загасити конфлікт у самому так би мовити зародку. Крім того, знаючи за своїм помічником здатність все гіперболізувати,