Генріх Манн - Літа зрілості короля Генріха IV

хвилини, не вагаючись. Королевина невірність була йому неприємна, але неприємна була для нього й сама королева. Він навіть не зустрів її, коли вона прибула до Лувру. Це було ввечері, в королівському палаці ніде не світилось, її прислуга запізнилася, і чужинці довелось самій помацки пробиратись по темній будівлі, сходами нагору, через спустілі зали. Вмеблювання, яке бачила вона, було старе, і вся оселя занедбана, не гідна її високого звання. Вона проплакала б цілу ніч, якби такій великій монархині годилося плакати. Злопам'ятлива вдачею, вона довіку не забула, як того вечора думала, ніби вона зовсім не в Луврі, бо з неї поглумились. Іще один привід для помсти — на додачу до всіх інших.

Мстивість його маркізи бавила Анрі більше — вона була не одноманітна й рясна бурями. Свого часу Анрієтта спробує навіть викрасти й вивезти до Іспанії його сина: нехай спалахне гризня за наступництво на троні, а давній ворог, іспанці, як завжди, прийдуть на допомогу заколотникам. Вона підтримує зносини з усіма змовниками — вже й тепер, коли король вистежує свого маршала Бірона й сушить собі голову, як урятувати його від катівської сокири.

Водночас вона страшенно запальна, вибалакує те, що слід приховати, лішає на видноті листи — аби тільки немолодий коханець не легковажив її. Нарешті вона домоглась, чого хотіла: він уже не дозволяє їй танців, кривляння та дешевих жартів, а вимагає признатись в усьому. Погрожує карою, а вона сміється йому в вічі. Нахилившись до його обличчя, кричить своїм ламким голоском, що й досі так чарує його:

— Ну, ув'язніть мене в монастирі, щоб я вже мала спокій від вас! Чи ви такий красень? Чи, може, від вас гарно пахне? — навіть таке вигукувала, і то не віч-на-віч. Наслідком було те, що Анрі почав уживати більше парфумів, а його клята маркіза й далі розігрувала сцени на свій смак.

Коли він уже вивідав через неї майже все про широко розгалужену змову, йому хотілось тільки одного — погамувати її язика:

— Пані, ваших небезпечних таємниць не слід розголошувати. Поки про них знаю тільки я, я зроблю все можливе, щоб вас минула кара. Стережіться! Граф Ессекс також вірив у своє щастя, бо його любила королева, і вважав, що має законне право на зраду. Та врешті моя сестра, королева Англії, мусила зітнути йому голову, і відтоді в неї у самої болить шия.

Шалена маркіза витяглась якомога вище й глузливо гукнула:

— Так. Але ж вона більше схожа на чоловіка!

Цього разу король не засміявся.

Того літа він об'їхав усі провінції, якими правили верховоди змови; тепер він знав їх усіх, і навіть у самого начальника артилерії не було проти них стільки доказів. Епернон у Меці, Буйон у Седані, й навіть губернатор Лангедоку, а до того ж його конетабль Монморансі,— всі вони твердили вперто, що віддані йому. Король привів із собою військо; вони побачили, що їх розгадано, але тим упертіші були їхні запевнення. Але він приїхав не для того, щоб вислухувати брехню. Йому вкрай потрібно було настрахати їх, і це йому вдалося. Крім того, йому дуже хотілося подивитись на зрадників, перевірити своє давнє знання людей. Найбільше примножив його досвід — коли не скорботу — конетабль, його кум.

Але в той самий час іспанці облягли фламандське місто Остенде; через це й мусив Анрі настрахати своїх змовників. Його англійська приятелька саме тоді наполегливо пропонувала йому спільними силами допомогти Нідерландам. Наступальний союз — на таке Єлизавета ніколи не була щедра. А він тим часом саме тепер не міг покинути свого королівства. Тільки-но він повернеться спиною, вони зразу зчинять свій безглуздий заколот, їх не спинить і небезпека ворожого вторгнення. Король сам приїхав аж до узбережжя. Сам-один зійшов він на мури Кале, прислухався до канонади в Остенде; в душі його гризота, смак безсилля дуже гіркий.

Саме коли він довгорічними турботами й трудами зробив цю країну і народ кращими, щасливішими, — адже французи терплять один одного, незважаючи на різницю у віровизнанні, а це вже багато, і справді мають по неділях курку в горщику, як не всі, то хоч більше, ніж за його попередників, коли життя хоч поки що стало стерпним, — між ним і його успіхами відразу впихається зрада, отруйна гадина з холодною кров'ю, що й доторкнутись до неї гидко. Стоячи в Кале на мурах, Анрі тримається за залізні кільця, щоб буря не скинула його вниз; серце його до дна сповнене стражданням, бо нема нічого певного, ніщо не захищає його від падіння, від погибелі. «Що я знаю? Самого знання завжди було не досить. Але й діяння так само непевні, як знання». Лишається тільки завзяття й стійкість, і вони мають підтримувати його день у день.

А там, за Ла-Маншем, до Дувра того самого дня прибула королева, його союзниця, й чекала його слова, яке він не смів вимовити. Якби він послав уперед свої полки, її кораблі вийшли б у море. Та ні, ті полки були йому потрібні проти зради. Єлизавета передала йому послання, в якому писала, щоб він переловив і стратив усіх зрадників, а насамперед свого маршала Біропа. Він сказав: «Вона жінка вчена, справжній доктор по змовах, і лікує зраду способом хірургів — сокирою. Мені важче, бо я часто пересвідчувався, що насильство нічого не вирішує. Вирішує тільки любов».

Він казав сам собі: «Зі своїх двох жінок я не люблю жодної, тому вони й дурять мене. Я купив їх обох — і королеву, й маркізу. Зраджуючи мене, вони хочуть забути своє приниження. Ті жінки, що наставляють нам роги, захищають свою особистість. Це або багато, або мало; той, хто їх не любить, нехай відвернеться. Але Бірон? Я ж його любив, та й тепер іще хочу врятувати. Нелегко це буде — всупереч моїй англійській приятельці, всупереч моєму начальникові артилерії».

Повернувшися з подорожі, він зразу пішов до арсеналу — не з радісним сподіванням. Те, що він збирався відкрити, не було почесне — ні для його влади, ні для його імені.

Роні аж ніяк не поділяв подиву свого владаря з приводу всього цього зрадництва, всіх безглуздих зрад, що навіть самим зрадникам не могли дати користі, але зазіхали на загальну власність, на спільну для всіх землю. Адже не тільки король був би повалений, — загинула б країна, нація! Чи це не суперечить здоровому глуздові? Нe кажучи вже про те, що треба ж мати й людські почуття.

Щирий слуга думав своє. Хто стоїть при владі,