Франтішек Флос - Мисливці за орхідеями, Франтішек Флос

вийшов із шатра. Слідом за ним метнулася Лготка. Вона одразу ж загавкала, немов допомагаючи Плутону, й раптом кинулася вниз по схилу. Франтішек завернув собаку.

На небі в усій своїй величі вже сяяли південні зорі. Яскраве багаття освітлювало все навколо. Франтішек підійшов до вогнища, навколо якого тихо сиділи індіанці.

— Що тут діється? — запитав він.

— Собака гавкає, — байдуже відповів один з них.

— А чому він гавкає? Ви нічого не помітили? Ви ж краще знаєте, що робиться навколо.

— Мабуть, неподалік пройшла пума, — озвався старий Сана.

— Ні, — заперечив один з робітників, літній індіанець, — видолинком пройшли люди.

— Скільки?

— Двоє.

Дієго спав на землі недалеко від багаття, і хоч дихав він рівно й глибоко, Франтішкові раптом здалося, ніби очі в хлопця блиснули.

Нарешті собаки замовкли.

Індіанці знову схилили голови. Дядечко Франтішек востаннє обійшов навколо багаття й повернувся до шатра.

Дивно: які мовчазні були джунглі вдень, гак тепер, увечері, вони сповнилися різними звуками. Вдень ліс здавався мертвим. Чулося тільки протяжне дзижчання комах, порушуване подеколи ревінням звірів або криками птахів. А ввечері ліс раптом ожив: хижаки вийшли із своїх барлогів, кричали стривожені птахи, голосно скрекотали жаби, і десь удалині озивалися розпачливі зойки жертв, яких шматували хижаки.

Наступного дня після раннього сніданку експедиція знову рушила в дорогу. Європейці відітхнули з полегкістю: перша тривожна ніч лишилася позаду. Джунглі вмовкли й немов вимерли, тиша і спокій розвіяли згадки про вчорашні нічні тривоги. Людині, яка мандрує тропічним лісом, нема коли розмірковувати про справжню й уявлювану небезпеку. Небезпека чатує на неї щохвилини. Отруйна гадюка, комаха, хижий звір або розбійник, гнила вода або плоди, які зовні здаються гарними, але таять у собі смерть, — усе це на кожному кроці загрожує життю людини.

Які нерозважливі іноді бувають люди, а надто молодь, котрі прагнуть пригод! Недосвідчена молодь мріє про екзотичні країни й гадає, що тропіки — це рай. Як гірко вона обманула б себе, як дорого заплатила б за свою нерозважливість, якби з дурного розуму вчинила так, як наш нерозсудливий Єнік, — утекла з дому!

А втім, не можна сказати, щоб Єнікові було в експедиції дуже погано. В особах досвідченого дядечка Франтішка та вірного брата Вацлава він знайшов двох надійних захисників; крім того, хоч Єнік про це й не здогадувався, до нього доброзичливо ставилися також індіанці, робітники з ранчо, котрі, будучи дітьми природи, потяглися душею до цієї дитини.

Міцно полюбило Єніка ще одне створіння — Лготка. Вона цілими ночами вартувала біля нього, а під час подорожі через джунглі гасала навколо каравану, наче та вівчарка навколо череди овець.

Та, незважаючи на все це, Єнік дедалі дужче шкодував, що вчинив так нерозважливо, і сумував за рідною домівкою.

Спотикаючись об коріння дерев, Єнік продирався крізь кущі, що крок зупинявся, щоб розсунути ліани або колюче гілля, і поринав у сумні роздуми. Він уже страшенно стомився, але дядечко Франтішек змушував усіх напружувати останні сили. Вперед, тільки вперед, не відставати ні на крок!

Єніка мучила спрага, а води ніде не було. Рушниця відтягувала йому плече, ремінь впивався в боки, руки й ноги терпли. Тож не дивно, що хлопець майже не звертав уваги на дерева, а саме на них росли нові види орхідей. Він не помічав ні папуг, ні мавп. А шкода, бо тут траплялися дуже рідкісні види птахів і тварин. Не помічав Єнік і гарних блискучих жуків. Він ледь тримався на ногах, і коли індіанці, які йшли попереду, раптом закричали: «Вовк! Праворуч вовк!» — хлопець навіть не озирнувся.

Побачивши, що він таки дуже відстав од каравану, Єнік хотів уже був кинутися наздоганяти інших, як раптом відчув на своєму плечі чиюсь руку й здригнувся.

Літній індіанець, робітник з ранчо, пішов поруч Єніка й шепнув:

— Перекажи своєму великому сильному братові, що перед нами тут уже пройшло багато людей, індіанців. Сана, мабуть, лиха людина… Але ти не викажи мене!

Не встиг Єнік опам'ятатись, як індіанець щез у лісових заростях і на хлопців оклик застережливо цитькнув.

Єнікової втоми немов і не було. Він швидко пішов уперед, розшукуючи дядечка. Індіанець, їхній друг, помітив щось підозріле, значить, усім їм загрожує небезпека! Проти них замислили щось лихе! Треба якнайшвидше повідомити про це дядечка Франтішка!

Наздогнавши незабаром Франтішка, Єнік поквапливо переповів йому свою розмову з індіанцем. Здавалося, ніби новина ця зовсім не стривожила дядечка Франтішка.

— Розумна людина завжди пильнує й мовчить! — озвався він і звелів Єнікові нічого не казати про це Вацлаву.

На першому ж привалі дядечко Франтішек спитав, чи довго ще Сана думає вести караван на захід.

— Адже Петенське озеро лежить на південь од нас, — сказав він, — і далі йти в обхід нема рації; ліс став уже набагато рідший.

— Ми йдемо прямо до озера, — заперечив Сана, вперто показуючи рукою на захід.

Дядечко Франтішек знову повторив, що озеро — на півдні, в тому напрямі — і він показав рукою.

— Хто тобі таке сказав? — ображено мовив Сана. — Дорогу туди знаю лише я.

— Ніхто нічого мені не казав, — спокійно відповів дядечко Франтішек. — Ти не розумієшся на карті й не знаєш, що ось ця засклена коробочка завжди говорить мені тільки правду. Отже, завтра ми повертаємо на південь. Або ти поведеш нас прямо, як слід, або ми підемо самі. Кордон Гватемали, безсумнівно, залишився вже позаду, й ми можемо зустрітися з лісорубами, які рубають тут ліс.

Сана не на жарт образився й, насупившись, відступив. Дієто перелякано глянув на Єніка, який спирався на рушницю.

— Сьогодні ми не підемо далі ані на крок, — несподівано вирішив Франтішек. — Навряд чи знайдемо де зручнішу поляну. Розіпніть шатро й розпаліть багаття! Сьогодні нам не зашкодить дещо триваліший відпочинок.

Всі були задоволені, крім