Олександр Романович Бєляєв - Зірка КЕЦ, Олександр Романович Бєляєв
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На моє щастя, з люка знову з’явилась голова негра з мавпеням.
— Товаришу Артем’єв, Крамер чекає вас в атмосферній камері, - сказав негр.
Я поспішив попрощатися з професором і виповз з цього павучого закутка.
Признаюсь, Тюрін примусив мене подумати про його філософію. “Щастя в русі”. Але яке сумне видовище, коли дивитися збоку, являє собою творець філософії руху! Загублений у темних просторах неба, обплутаний павутинням, нерухомо висить він дні, місяці, роки… Але він щасливий, це безсумнівно. Недостача руху тіла замінюється інтенсивним рухом думки, мозкових клітин.
XII. ТЮРІН ТРЕНУЄТЬСЯ
Крамер чекав мене, не знімаючи свого скафандра, — він, очевидно, поспішав. Я швидко одягся. І мій провідник, знизивши атмосферний тиск майже до повного вакууму, відчинив зовнішні двері. Міцно тримаючи мене перед собою, він обережно відокремився від стін обсерваторії боковим ковзним рухом і за допомогою коротких пострілів повернувся до Зірки Кец. Потім зробив кілька сильних пострілів, і ми помчали з великою швидкістю. Тепер Крамер міг і випустити мене з рук, але, мабуть, вже не довіряв моїй “льотній майстерності” і придержував ззаду за лікоть.
Поглянувши на Зірку Кец, до якої ми наближались, я помітив, що вона досить швидко обертається на своїй поперечній осі. Очевидно, ремонт оранжереї було закінчено, і тепер штучно створювалась більша сила ваги.
Нелегке завдання — пришвартуватись до крила вітряка, коли воно обертається. Але Крамер справився з цим. Він почав описувати кола над кінцем циліндра Зірки в напрямі його обертання. Зрівнявши таким способом наш рух з рухом циліндра, він ухопився за скобу.
Не встиг я роздягтися, як мене викликала до себе Меллер.
Не знаю, чи набагато в ракеті збільшилась вага. Мабуть, вона була не більша за одну десяту земної. Але я відчув знайоме приємне напруження мускулів. Приємно було “ходити” ногами “по підлозі”, знову знайти верх і низ.
Я бадьоро ввійшов до Меллер.
— Добридень, — сказала вона. — Я послала по Тюріна. Він зараз буде тут. Яке він на вас справив враження?
— Оригінальна людина, — відповів я. — Однак я думав зустріти…
— Я не про те, — обірвала мене Меллер. — Який він має вигляд? Я питаю, як лікар.
— Дуже блідий. Трохи набрякле обличчя…
— Звичайно. Він живе зовсім неможливим життям. Адже в обсерваторії є невеличкий сад, гімнастичний зал, апарати для тренування мускулатури, але він нехтує своїм здоров’ям. Признатися, це я умовила директора відрядити Тюріна на Місяць і далі наполягатиму на докорінній зміні його життєвого режиму, інакше ми скоро втратимо цю надзвичайну людину.
З’явився Тюрін. При яскравому освітленні амбулаторії він виглядав ще гірше. До того ж мускули його ніг зовсім одвикли від руху і, можливо, частково атрофувались. Тюрін ледве стояв на ногах. Коліна його підгинались, ноги тремтіли, він безпорадно розмахував руками. Якби його зараз перенести на Землю, він, мабуть, почував би себе, мов кит, викинутий на берег.
— Ось до чого ви себе довели! — докірливо почала Меллер. — Не людина, а кисіль.
Маленька енергійна жінка вичитувала старому вченому, як неслухняній дитині. Потім вона послала його на масаж, звелівши після масажу прийти на медичний огляд.
Коли Тюрін пішов, Меллер звернулася до мене:
— Ви біолог і зрозумієте мене. Тюрін — виняток. Всі ми почуваємо себе чудово. Однак ця легкість “небесного життя” дуже мене непокоїть. Ви не відчуваєте або майже не відчуваєте свого тіла. Але які будуть наслідки? Кец — молода зірка. Навіть наші старожили перебувають в умовах невагомості не більше як три роки. А що буде через десяток років? Як таке пристосування до середовища відіб’ється на загальному стані організму? Нарешті, як розвиватимуться наші новонароджені діти? І діти дітей? Цілком імовірно, що кістки наших нащадків ставатимуть дедалі більш хрящоподібними, драглистими. М’язи атрофуватимуться. Це перше, що дуже непокоїть мене, як людину, яка відповідає за здоров’я нашої небесної колонії. Друге — космічне проміння. Незважаючи на оболонку нашого житла, яка частково затримує це проміння, ми все ж дістаємо його тут значно більше, ніж на Землі. Поки що я не бачу шкідливих наслідків. Але знов-таки у нас ще занадто мало матеріалу для спостережень. У мух-дрозофіл тут спостерігається посилена мутація, причому багато з них народжується з летальними[6] генами — не дає потомства. Що, коли космічне проміння матиме такий самий вплив і на людей, які живуть на Зірці Кец? А якщо у них почнуть народжуватися діти-потвори або мертвонароджені?.. Кінець кінцем все в наших руках. Усі шкідливі наслідки ми можемо усунути. Штучно створити яку завгодно силу ваги, коли треба — навіть більшу, ніж на Землі. Можемо ізолюватися від космічного проміння. Але нам треба зробити надзвичайно багато дослідів, щоб визначити оптимальні умови… Бачите, скільки роботи для вас, біологів?
— Так, роботи вистачить, — сказав я, дуже зацікавлений словами Меллер. — Ця робота потрібна не тільки для небесних колоній, але й для Землі. Як розширяться наші знання про живу і мертву природу! Я радий, що випадок привів мене сюди.
— Тим краще. Нам потрібні працівники-ентузіасти, — сказала Меллер.
Згадка про “випадок, який привів мене сюди”, навела мене на думку про Тоню. Захоплений новими враженнями, я навіть не згадував про неї. Що з нею і як її розшуки?
Я попрощався з Меллер і вилетів у коридор. У коридорі чути було веселий сміх, голоси, пісні й дзижчання крил; хоч і була
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зірка КЕЦ, Олександр Романович Бєляєв», після закриття браузера.