Микола Сом - З матір'ю на самоті

нашій поезії, і так виразно чуємо його свіжий, мажорний, юнацьки бадьорий голос, яким він і сьогодні вітає життя: Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре! Здрастуй, свіжосте нив! Я воскрес, щоб із вами жити Під шаленством весняних злив. Борис Олійник
ЧЕСНИЙ І СКРОМНИЙ

Чесно пройшов дорогу свого житгя комуніст Василь Симоненко. Чесно, нелукаво і скромно. Настільки скромно, що на першопочатках ми й незчулися, як він увійшов у нашу поезію. Ми, його ровесники, гули і гриміли в діскусіях, часом, окрім себе, не помічаючи інших. В жодному разі не протиставляю когось Василеві Симоненку, а його — комусь. То був природний молодечий захват: у літературу входили хороші й різні поети зі своїм темпераментом, незрідка — бурхливим.

Просто Симоненко був повільнішим за своїм характером. І коли обмовився, що ми його дещо проґавили на першопочатках, то лише з тим, аби підкреслити: раніше чи пізніше його усе ж помітили. Бо в нашому суспільстві справді вартісне ніколи не загубиться в буденній колотнечі.

Василя Симоненка помітили ще до виходу першої збірки «Тиша і грім». Йому справді поталанило, оскільки був удостоєний уваги наших класиків Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри…

Микола Вінгановський
ПАМ’ЯТІ ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі З розплющеними 28-літніми очима Наш Василь іде по останній у світі дорозі З зупиненим серцем з опущеними руками В яких учора іще Говорило перо Поета-мужа В темно-коричневому костюмі В білій сорочці защібленій матір’ю під підборіддям В черевиках зашнурованих дружиною З кручі Дніпра З 28-ми своїх літ Наш Василь стартував на немислиму в світі орбіту Ім’я якій Наше горе і сльози І тиха клятва моя На солонім плечі України Мій Василю Справа не в тому пузатому автобусі Підперезанім чорною стрічкою І справа не в чорних отих світлофорах І не в чорних отих горобцях Що вицвірінькувались з-під коліс І справа не в п’яненьких гробовщиках З чорними лопатами під хрестами Справа Василю не в цьому Ти б сам сказав Якби не летів зараз ти з найбільшою швидкістю в світі Щоб стати наснагою в нашому небі Дивитись і переконуватись Що Дійсно Діємо Ми Для щастя народу Дніпра Ми завжди у чімсь не встигали Але наш Василю Яке покоління В такій вибагливій мірі Вправі засвідчити те Що я кажу з непокритою головою і серцем жодного слова брехні жодного граму підступства підлості хитрощів чи недовір’я наклепів В нас не було поміж нами В нас не було і не буде Так я кажу Чи ні Так я кажу Чи ні Я кажу правду Бо за душею цієї правди Стоїть Україна. Іван Драч
В. СИМОНЕНКОВІ Як тобі ведеться там, Василю? Під землею, під ріллею — там… По якому цвинтарному стилю Нам ростити крила телеграм? Та й на думи стільки того попиту, На задуми стільки того потопту, Що погіркли молоді меди. Смерте, чорну руку одведи! Що тобі там чути під землею, Вухами припавши — на цей світ… Що тобі від нашого єлею Юних привілейних гірколіт! Та й на брови впали зорі чорні, Та й зчорнили думи в ілюзорні, Та й зчорніли золоті меди. Смерте, чорну руку одведи! Син мужицький. Золоте коріння. Одчайдушна блискавка брови. Спалах — і холуйське павутиння Запалив пожаром голови, На пожежі — стільки тих пожежників, Скільки обережних обережників, Скільки безголосої води. Смерте, чорну руку одведи! Пахне сонцем наше грішне небо, В сонці — твоє полум’я руде. Ми всі прийдем на