Ромуальд Неділько - Кресова книга справедливих

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 97; AW, II/2089, B. Łukasiewicz, Wspomnienia ze Stryjówki, арк. 60; C. Świętojański, A. Wiśniewski, Możemy wszystko przebaczyć, nie wolno nam niczego zapomnieć. Dzieje Podkamienia i okolic od maja 1943 r. do maja 1944 r., Wołów–Jawor, с. 20 (свідчення Антоні Вальчака).

Дубно – повітове місто, яке налічувало 15,5 тис. мешканців.

Українська родина Савків, три покоління якої проживали на краю міста поблизу аеродрому, підтримувала контакти з сусідами-поляками та допомагала польським мешканцям навколишніх сіл, які втікали від УПА. Вночі з 27 на 28 вересня 1943 року родина Савків була вбита – за надавання допомоги полякам було вбито сім осіб. Вижили лише три поранені сини Савки, які під час нападу членів УПА вдавали з себе вбитих.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 115 (на основі спогадів Кароля Косека).

Залав’я, ґміна Ярославичі – українське село, в якому проживало кільканадцять польських та, до 1942 року, єврейських родин.

Згідно спогадів Казимира Вонсека, у травні 1943 року бандерівці, вдаючи радянських партизанів, застрілили його брата Болеслава та важко поранили батька: «Думаючи, що він помер, залишили його в лісі. Коли батько опритомнів, добрався до свого села. Українці боялися надати йому допомогу з огляду на помсту УПА, щойно третій сусід на прізвище Корчук змилувався над ним, переночував його і на другий день позичив коней з возом другому синові, Яну Вонсекові, який відвіз батька до лікарні в Луцьку».

Джерело: K. Wąsek, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1998, № 30, с. 30.

Золочівка, ґміна Боремель – село й фільварок, населені, передусім, українцями. Поляків було близько 150.

У результаті нападів, в середині травня і 12 липня 1943 року, від рук УПА загинуло понад п’ятдесят польських мешканців обох місцевостей. Декілька жертв врятувалося завдяки українським сусідам, які завчасно попередили про небезпеку.

Органіст місцевого костелу, Леопольд Дирда на зламі квітня й травня 1943 року був попереджений Іваном Бондаруком (за іншою версією – Антоном Дідухом), після чого із четвіркою дітей виїхав до Берестечка Горохівського повіту, залишаючи на місці дружину з однією дочкою. Під час нападу була спалена тільки їхня хата.

Подібно, майже 70-річний настоятель місцевої парафії, священик Болеслав Стасевич, попереджений українцем, з трьома своїми сестрами виїхав до Луцька і пережив війну.

Джерело: D. Chiniewicz z d. Dyrda, Byłam mieszkanką wsi Złoczówka, „Na Rubieży” 2000, № 43, с. 45; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 58–59 (згідно свідчення, м.ін., Леопольда Дирди та Данути Хіневич, дівоче Дирда); A. Zawilski, Znów ożywają kurhany..., с. 16 (на основі свідчення Ольги Дирди).

Нова Носовиця, ґміна Судобичі – село зі значною перевагою українського населення над польським.

Перед Великоднем 1943 року коваль Едвард Спалек був попереджений сусідом-українцем, щоб не ночував дома, бо готується напад на поляків. Спалки повідомили навколишніх мешканців, проте тільки частина з них у це повірила та врятувалася. Інші залишилися в хатах, думаючи, що це провокація з боку українців, які задумують пограбувати польські господарства.

Уночі, 25 квітня, від рук УПА загинуло 25 поляків, які не сховалися в лісі або не втекли до іншого села. Серед жертв була також українка Женя, яка проживала в родині Адамців. Вона стала в обороні господарів, коли їх вбивали, та була застрелена.

Джерело: Свідчення Збігнева Войцешака, [у:] Okrutna przestroga..., с. 16.

Повча, ґміна Верба – українське село, в якому проживало кільканадцять польських родин.

У 1943 році члени УПА вбили православного священика за те, що попередив настоятеля місцевої римо-католицької парафії, священика Болеслава Муравського, про небезпеку, яка йому загрожувала з їхнього боку, завдяки чому він виїхав перед нападом.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 111 (на основі свідчення Вадія Кєша).

Птича, ґміна Верба – українське село, в якому проживало близько сорок польських родин.

Влітку 1943 року настоятель католицької парафії, священик Вінценти Ях, на якого два роки раніше вже здійснювався український замах, був попереджений місцевими українцями про те, що планується його вбивство. Священик переїхав на залізничну станцію Верба, яку пильнував відділ угорців. Завдяки цьому він врятувався, оскільки першої ночі після його від’їзду, члени УПА напали на садибу священика, а не заставши його, вбили дві, пов’язані з парафією, польсько-українські родини, які проживали неподалік.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 112 (за свідченням священиків Вінценти й Владислава Яхів).

Радивилів, ґміна Радивилів – місто, населене євреями (до ліквідації гетто в 1942 р.), а також українцями й поляками, та польське військове поселення, яке налічувало п’ятдесят господарств.

У травні 1943 року, як згадує Станіслава Розтропович-Шкубель, її родина переїхала з поселення до міста. Коли в липні вони повернулися на обійстя за харчами, були попереджені сусідками-українками. «Жодна з жінок не пояснила, чому вони такі схвильовані, жодна не сказала, що це була спроба врятувати наші життя. За декілька годин після нашого від’їзду, наше колишнє обійстя було оточене загоном УПА і почалося вичікування нашого наступного приїзду». На базарі в Радивилові «мама дізналася, що наша хата була спалена. Маму також попередили, без докладних пояснень, щоб ніхто з нас не приїжджав на господарство, поки все не закінчиться. Це попередження мамі передала українка, яка проживала за півкілометра від нашого спаленого обійстя. У ході симульованого торгу щодо ціни за товар, вона сказала, що приїжджатиме на базар два рази на тиждень у визначені години та місце, і буде минатися з мамою: вона, їдучи підводою, а мама, йдучи з протилежного боку тротуаром, не затримуючись, побачивши маму, кивне або похитає головою – на підтвердження або заперечення. Якщо похитає головою – це означатиме, що нам ще не можна приїжджати на господарство, а якщо кивне – можна. Протягом, приблизно двох тижнів, вона передавала сигнал,