Раймонд Коурі - Останній тамплієр

Після того, як всі вийшли з кабінету, Де Анґеліс підійшов до Рейлі і потиснув йому руку.

— Дякую вам, агенте Рейлі. Певен, що нашою проблемою займаються справжні професіонали.

— Не хвилюйтеся, ми дістанемо їх, святий отче. Щось обов'язково на них виведе.

Монсеньйор пильно подивився йому в очі, наче вивчаючи його.

— Можете називати мене Майкл.

— Якщо ви не заперечуєте, я дотримуватимуся звернення «святий отче». Якось важко порушувати звичку.

Де Анґеліс здивовано запитав:

— Так ви католик? — Рейлі кивнув. — І ходите до церкви? — Де Анґеліс опустив очі, несподівано знітившись. — Вибачте, я не мав бути таким настирливим. Мені теж важко порушувати деякі свої звички.

— Не переймайтеся. Все гаразд. Так, я відвідую церкву.

Де Анґеліс не приховував, яке приємне враження справили на нього слова Рейлі.

— Знаєте, види нашої діяльності досить схожі. Ми обидва допомагаємо людям співіснувати зі своїми гріхами.

Рейлі посміхнувся.

— Цілком можливо, але ж... Бачите, ми маємо справу з грішниками дещо іншого калібру.

— Так, це дуже бентежно... Кепські справи в цьому світі. — Він замовк, подивився на Рейлі і промовив: — І це робить нашу роботу ще більш значущою.

Монсеньйор помітив, що Йенсон дивиться в їхній бік; йому здалося, що він кличе його.

— Я вірю у вас, агенте Рейлі. Упевнений, що ви їх знайдете, — сказав чоловік зі стоячим комірцем і пішов.

Рейді провів його поглядом, а потім узяв зі столу відеокадр. Перш ніж покласти його в теку, він ще раз уважно подивився на нього. У кутку фотографії, яка була нечіткою через слабку роздільну здатність об'єктива камери стеження, він виразно роздивився жінку, яка, скоцюрбившись, з широко розкритими від страху очима визирала з-за шафи. Вона дивилася на вершника і на пристрій у його руках. Завдяки відеозапису, він упізнав у ній блондинку, яка, як йому пам'яталося, була в той злощасний вечір у музеї. Рейлі подумав про те важке випробування, якого їй довелося зазнати, про те, який переляк вона, мабуть, пережила, і пожалів її. Він сподівався, що з нею все гаразд.

Рейлі поклав фотографію назад у швидкозшивач. Йдучи з кабінету, він не переставав думати про слово, яке вжив Йенсон, — психи.

Тільки психів йому і бракувало!

Визначити мотив злочину, коли його скоюють люди при повному розумі, достатньо складно. Дізнатися, що коїться в голові у божевільного, часто неможливе взагалі.

Клайв Едмодсон був блідий, але не нагадував людину, якій рани завдають багато страждань, — відзначила подумки Тес, побачивши його на лікарняному ліжку.

Вона знала, що один із коней, позадкувавши, зачепив його і штурхонув на підлогу. А люди, що в паніці розбігалися, примудрилися зламати йому три ребра. Переламані ребра знаходилися дуже близько до легенів і завдавали багато незручностей, тому, враховуючи вік Клайва, загальний стан його здоров'я, а також його напружений спосіб життя, лікарі Нью-Йоркської пресвітеріанської лікарні вирішили залишити його на кілька днів для обстеження.

— За мною тут чудово доглядають — повний коктейль послуг, — похвалився він, вказуючи очима на індивідуальний комплект життєзабезпечення, що звисав із стійки. — Мені нема на що скаржитися.

— Але це зовсім не той коктейль, яким ти збирався мене пригостити, — пожартувала Тес.

— Шкода, що все так сталося.

Поки він сміявся, вона, дивлячись на нього, вагалася: говорити чи ні про істинну причину її візиту.

— Ти налаштований на розмову?

— Безумовно. Тільки мені не хотілося б у котрий раз говорити про те, що відбулося в музеї. Обслуговуючий персонал тільки про це і хоче чути, — зітхнув він з досадою. — Я, звичайно ж, їх розумію, але...

— Мушу зізнатися, моя тема має непряме відношення до того, що сталося, — збентежено повідомила йому Тес.

Клайв подивився на неї й посміхнувся.

— Викладай, що там у тебе?

Тес повагалася, але потім вирішила говорити відверто.

— Коли ми базікали в музеї, ти часом не звернув увагу — на що я дивилася?

Він заперечливо похитав головою.

— Це був пристрій, що за своєю формою нагадує коробку з виступаючими кнопками та важелями. У каталозі він називається «багатошестеренчастий роторний шифратор».

Клайв в роздумі наморщив лоба.

— Ні, не помітив. — Як він міг що-небудь помітити, коли там була вона! — А що?

— Один із вершників забрав його, більше нічого не узявши.

— Ну то й що?

— А тобі це не видається дивним? З усіх безцінних речей, що там були, він узяв тільки цей пристрій. До того ж, схопивши його, він з відстороненим виглядом став виконувати якийсь дивний ритуал.