Тарас Микитчак - Джмеленя та Рожко з Чивчинського лісу

оминаючи найнебезпечніші та найгостріші моменти. Дорослі з захватом вислухали історію, уточнюючи колоритні імена її учасників та назви місцин, де це відбувалося, але сприйняли розповідь за багату дитячу, що розгулялася у мандрівників під час подорожі горами.

Пан Гєник вдесяте перекладав з місця на місце бутлі з голодною водою, мішки з ріпою, зелениною і городиною, банки з сушеними і маринованими грибами та медом, відерка з цукрованими чорницею, брусницею, лохиною, малиною, суницею, ожиною і марічейською журавлиною, бочівочку-бербеничку з соленими груздями, десять літрів молока (за словами бабці Лесі, конче необхідно взяти, бо поки доїдемо, діткам буде свіжий сир), пакунки з вурдою, бринзою, бутсом і маслом, торбинки сушених трав і ягід, копчене сало, домашню ковбасу і вудженину, два ліжники (тітка сама їх робила!), в’ялену рибу, домашні яйця (гуцульські яйця — то вам не львівські!), настоянки з тирличу, золотого кореню й болотного калгану, дерев’яні ложки, переверталки, дощечки для нарізання (їх тут роблять майстерно), пояси й шкарпетки з овечої вовни, банячки зі свіжим банушем, свіжий житній хліб і ще цілу купу всіляких дивовижних речей, які навіть важко перелічити. Пан Гєник опинився перед важким завданням: як вмістити все це у своє авто.

Бабця Леся переймалась зовсім іншим:

— Йой-йой, Василинко, що ж ми тобі зі Львова дамо? У нас стільки всього не росте!

На що її сестра резонно відповіла:

— Та хоч мені трохи хату розгрузили, бо не мала, де то скиртувати!

— Та як ми віддячимо?! — вторила пані Леся.

— Віддячите? — здивувалась тітка Василина: — Та ви мені городи обсікли, грядки попололи, дров нарубали до весни. То ще хто кому дячити має!

* * *

За тиждень після повернення до Львова прийшов лист від тітки Василини, з якого, правда, дорослі майже нічого не второпали.

«Слава Ісу, дорога родино!

Коли приїдете знов? Мо’ на Різдво? А мо’ скорше, на Миколая? Маю дарунків. Наготувала. За Рожка можете потішитись! Хухи з Кавказу передали каляки-маляки, що в тамтешніх горах живе дівчинка для нього. До нас її веде сам мамбері. І то ще не всьо! Ламассу з Лапландії надіслали листа, що в них також живе єдиноріг.

Тих паскудних бетонів на Черемоші вже нема. Водяники їх поточили, а люди розібрали. Розмите вориння зрихтували. Ну, і про здоровлє — приїду до Львова вже не хвора. Інджі-баба помогла: привезла ми якоїсь настоянки. Я то попила — і вже ніц не болить. Тепер пробую розшифрувати рецепту лікарства. Мо’ й сама зможу людей лікувати від тої біди. А ще про Едіка. Після тих авантюр хлоп навернув сі на добру дорогу! Сіно готує оленям і козам, малька головатиці завіз. Єдним словом — зовсім інша людина. Аби так пан Біг усіх дурнів навернув. А от про того київського інженера ніц не чути, тільки бачили, як він тікав. А як ви там у тому Львові? Не бідуєте? Пишіть, не забувайте.

Цілую всіх, Василина.»

Оглавление Галина і Тарас Микитчаки Джмеленя та Рожко з Чивчинського лісу   Розділ 1 Не чорний Черемош і зелене Шибене   Розділ 2 Шепітливий лист   Розділ 3 Легенда про Довбуша і дідька з Чорної гори   Розділ 4 Каляки-маляки   Розділ 5 Мандрівка Чивчинами   Розділ 6 Золотий топірець   Розділ 7 Босорканя Залізноноса Інджі-Баба   Розділ 8 Знайомство з Рожком   Розділ 9 Полювання на єдинорога   Розділ 10 Вухатий Камінь   Розділ 11 Повернення