Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

«Дурна звірина свідомість» невдоволено вищирилася на свою не менш дурну двоногу половину. Їй якраз ця насторожена лисиця подобалася куди більше, ніж метушлива білява малеча. Симону звір за дорослу дівчину не сприймав. Окрім того, ця лисиця єдина, хто не плутав їх з братом.

Ця думка змусила Лариса трохи невдоволено зморщити носа. Йому все ще було складно повірити у те, що дівка дійсно ні одного разу не сплутала його з Айяром. Складно та одночасно весело. Раніше розрізняти братів їх сім’ї могла тільки наречена та батьки.

«Хранителі спасіть від такого щастя!»

Навіть посмішка на мить змінилася трохи невдоволеною гримасою.

– Що, соромно? – вигукнула Симона, змусивши чоловіка з готовністю кивнути.

Так, звісно йому соромно, він кається та готовий битися чолом об паркет. Втім, судячи з того, як глянув на нього Есшат, з каяттям він трохи перебрав. На щастя Симону несло та вона того не помітила. Жестикулюючи, вона вже ходила по кімнаті взад-вперед.

– Звалився ото з новинами на голову бідної дівчини, вона і так нас як виручила, – буркотливо продовжила обірвану промову магічка. – Так от, перепросиш, а я постараюся поговорити з нею та вмовити!

– Звичайно перепрошу, – з готовністю кивнув Ларис.

О, він перепросить ще і як!

Не сказати, щоб дурна дівка викликала в нього якусь неприязнь. Від самого початку вона була йому взагалі нецікава. Подруга подруги, людина, знайома на тиждень. Що є тиждень у довгому житті перевертня? Довгому та до біса насиченому.

Саме тому від самого початку він вирішив триматися у рамках звичайної маски базіки та гострослова без надмірностей, та щось пішло не так. Неприязнь дівки він відчув вже на першій зустрічі. Неприязнь гостру і, що відверто дратувало його та ображало звірину половину – неприязнь та була направлена саме проти нього. На Есшата, котрий відверто нехтував людиною, вона взагалі не звертала увагою, а він… А він неначе виявився найбільш рудим у їх компанії!

З Айяром вона взагалі мала кілька доволі спокійних та жвавих розмов, а його упізнавала, навіть під маскою брата. Маскою, котра за роки життя у них була відточена до ідеалу. Ніхто і ніколи, за винятком хіба батька та дядька не міг упізнати їх під масками. А цій козі не заважало нічого, наче вона дивилася тими синіми очиськами прямо у душу.

Дивилася і щось, що вона бачила, раз за разом дратувало її все більше. А разом з нею почало дратувати й Лариса. Терпіння в нього було велике, та невдячності він не терпів, а дівка була саме невдячною. Він нічим її не образив і не заслужив такого поводження і якщо вона хоче війни… Що ж, буде війна.

Тепер вони пов’язані та якщо Симоні не вдасться умовити її добром, до їх рідного світу вона поїде на його плечі.

Відверто диявольська посмішка мала б одразу сказати Симоні, що друга до Зорі краще не пускати. Його в такому настрої краще було б взагалі посадити на ланцюг, до клітки на надягти намордник. На жаль, саме у цю мить вона відвернулася, Айяр же лише докірливо глянув на брата. Зупиняти його він не збирався, адже знав, що то марна справа.

Якщо не зробить те, що замислив зараз, потім зробить щось ще гірше.

– То де там постраждала? Я готовий просити пробачення!

Спритно витягнувши ноги, Ларис схопився з місця та швидким широким кроком покинув кімнату. Спантеличена Симона тільки й встигла озирнутися та розгублено кліпнути очима. Навіть така наївна душа як її відчула, що щось не так. Ларис, звісно, був особистістю помітною за багатьма параметрами, але совісність до них аж ніяк не входила.

– Що? Ти куди!

– Перепрошувати, – нахабно посміхнувшись, босий чоловік швидким кроком вийшов до передпокою.

Можна було не питати де та дурна дівка, він виразно відчував її зовсім поряд. І не одну.

Жвава розмова змусила його на мить затриматися та зацікавлено прислухатися. О, треба ж, Есшат стає популярним! Бідолашне дівча, вона ще не знала, наскільки нудний праведник той «чоловік». А ось наступне питання змусило Лариса стрепенутися:

– О, а рудий то його друг?

У розмові на мить запанувала тиша. Тиша, котрої вистачило Ларису, щоб рішуче штовхнути двері. Погляд миттю уп’явся в напружену дівочу спину.

– Люба, ми ще не завершили нашу розмову. Клянуся більше не цілувати тебе без твоєї на те письмової згоди, тільки повернися до мене!

Таким тоном можна було говорити до коханки, дружини, до жінки, котра викликає захоплення. І звісно такий тон у звертанні до впертої дівки змусив її рвучко озирнутися та ошелешено глянути на нього.

Яскраво посміхнувшись, Ларис кинув лише один погляд на співрозмовницю Зорі.

«Ось наскільки б простіше було, аби ти, дурепо, дивилася так!»

Але ця дурепа дивилася не «так». Губи дівчини на мить здригнулися, наче вона хотіла, щось сказати, а очі потемніли майже до чорноти. Так же як і недавно, коли вона вирішила, що може на ньому зриватися.

Посмішка чоловіка стала лише яскравішою.

Не може. Якщо не захотіла знайомитися з його доброю маскою, отримає все найкраще від його справжнього «я». Досить з нього щедрих подарунків невдячній публіці.

Тим часом «невдячна публіка» раптом зле смикнула куточком губ і ледь помітно скинула голову. Мить розгубленості й дівка встигла себе опанувати.

– Звичайно любий! Перевірюся чи не підхопила сказ після того обміну бактеріями та одразу ж напишу тобі письмовий дозвіл на продовження. А тепер, сонечко, повернімося до хати, а то застудиш ще… – погляд дівчини на мить опустився було до грудей чоловіка, на яких вона запнулася і трохи невдоволено зморщила носа.

«О, то ми в незворушність вирішили пограти!» – з азартом подумав рудий.

Навіть внутрішній звір нашорошив вуха, сприймаючи поведінку роздратованої лисички як загравання. І цього разу Ларис навіть не став його розчаровувати. Звичайно, все так і є! А отже вони мають право дозволити собі й ще щось більше.

Здається ця думка майнула у погляді чоловіка, або може посмішка стала надто вже промовистою, та наступної мить сталися три несподіванки: Ларис повільно подався вперед, Зоряна спішно зробила крок йому назустріч, та щось вчепилося у ремінь рудого так, наче вирішило позбавити його останнього прикриття сорому.