Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

І чого тільки принесло… Хоча, хіба були варіанти? Під час походу до магазину вони з Симоною не ховалися. Очевидно, що селище вже гуде від новини про повернення зниклої, бог вість куди, дівки. Та і прогулянка Симони з рудими не могла пройти повз їх увагу.

Передчуття не обмануло.

– Ой та годі тобі! Ото не соромно хіба, наша подружка повернулася, а ти її й не відпускаєш до гурту! Стільки років пройшло, до нас Валерка он приїхав якраз. Вийшли б, поговорили. Сімка тоді так зникла раптово, нам же цікаво, де вона стільки років була? А ти могла б і розказати, що подруга приїде!

Брови Зорі повільно поповзли вверх. Ото притиснуло! Маринка взагалі славилася вмінням винайти сто і три способи околицею підвести до необхідної їй інформації, а тут отак прямо. Це скільки ж вже версій перебрали, щоб дійти до відчайдушного кроку зі штурмом Зоряни.

«А ото хрін вам!» – мстиво подумала дівчина.

– А я тобі хто, дятел на телеграфному стовпі, щоб всім відбивати морзянкою останні новини? – нітрохи не люб’язно кинула Зоря.

Розмова зовсім не радувала дівчину, ще й вовчиця поряд викликала певне занепокоєння. Були у Зорі деякі підозри на тему того, що покусана Маринка стане ще більшою колючкою, ніж Маринка не покусана.

Тим часом у самої незваної гості, здається підозріла собачка хвилювання не викликала. Або, можливо, всепроникність йшла рука об руку з безсмертям.

– Ой та годі тобі бухтіти… Я ж з добром, скучила за подругою, – на скептичний вираз обличчя Зорі гостя уваги не звернула.

Швидкий погляд чорних очей ковзнув по вікнах у спробі бодай щось розгледіти.

– Якщо Симона захоче, вона обов’язково вийде до вас. Я передам їй. Зараз вона ще відпочиває, не хочу її будити, – вирішила зайти з іншого боку Зоря.

Наобіцяти б з три короба і нехай йде звідсіля. Або сьогодні Маринка все ж царапне денце її терпіння.

– З чоловіком вийде?

Невинне уточнення було надто невинним, та це Зоря зрозуміла занадто пізно. Після того, що сьогодні звалилося на її голову, дівчина взагалі насилу збиралася з мізками. Ось і зараз не змогла стримати та приховати розгублений вираз обличчя.

– З ким? – перепитала вона, занадто пізно зрозумівши, що попала у доволі дурний капкан.

Знала ж, що улюбленою тактикою Маринки було бродіння навколо основного запитання, котре вона і задавала ось так нібито ненароком. Знала і все одно попалася на вудку. Це дівчина зрозуміла, коли чорні очі співрозмовниці зацікавлено спалахнули.

Виходить не тільки й не стільки повернення Симони зацікавило професійну пліткарку. У магазин вони ходили втрьох, не дівчатам же було тягти пакунки. А отже Есшата встигли помітити, оцінити та зацікавитися.

«О-о-о… Він прийде у захват!» – несподівано навіть для себе повеселіла Зоря та заспокійливо погладила вовчицю.

Та трохи тривожно заскімлила та притиснулася до ніг Зорі, ледь не спихнувши її з тераси.

– А, вибач, ще не чоловік, та вони вже намітили весілля. Якраз перед святом заскочили до мене, – легко й безсоромно кинула Зоря, яскраво посміхнувшись.

Симона тут не затримається надовго, Есшат тим паче і від пліток у богами забутому селищі їм буде ні холодно ні жарко. А місцевим гадюкам добре було б зцідити отруту.

Ледь помітна тінь невдоволення, що сковзнула по обличчю Маринки швидко виявилася затертою яскравою посмішкою. Тяжка і небезпечна пліткарська справа вимагала таланту до майстерного маскування.

– О, а рудий то його друг?

«То його батько…» – було першою думкою, котру із задоволенням і озвучила б Зоря, аби за спиною не рипнули двері.

Що там відбувається щось не те дівчина зрозуміла по ошелешено округлених очах Марини й тому як повільно відкрився її рот. Спохмурнівши, Зоря швидко озирнулася і на мить вклякла.

За всім цим божевіллям вона так і не встигла принести рудим змінний одяг, тому обидва ще в домі на її емоційному перформансі розгулювали без сорочок. Та то вдома, а не на порозі, ще й з яскравою безсоромною посмішкою, котра ледь не змусила Зорю луснути зі злості. Та сказати дівчина нічого не встигла. Розминаючи плечі, так що під білою шкірою красиво заграли м’язи, Лаяр, зміряв незнайомку повільним поглядом, підморгнув їй і глянув вже на Зорю.

– Люба, ми ще не завершили нашу розмову. Клянуся більше не цілувати тебе без твоєї на те письмової згоди, тільки повернися до мене!

У тиші, що запанувала виразно почувся гуркіт чогось, що впало десь у домі та тиха оцінка морального стану негідної людини. Нелюдя, котрий навіть не озирнувся, зустрівшись нахабним поглядом золотистих очей з синіми очами Зоряни.

Нелюдя, котрий, здається, вирішив, що більше не хоче і не буде поводитися пристойно.

«Ну скотина…» – майже із захопленням подумала Зоря.

Настільки неймовірної цілеспрямованості, безсовісності та хитрості вона навіть не очікувала. Про Маринку вона якось і забула, вперше серйозно задумавшись над тим, хто її гість і противник зараз. Завжди насмішкуваті золоті очі горіли. Така почвара не зупиниться не перед чим. Що там слава, після останніх подій у її житті, доброї слави за Зорею не йшло. Та то ж була лише розминка. Той піде на все, щоб змусити її до того, що потрібно йому!

– Ти просто безсовісна скотина! Хіба можна так поводити себе з дівчиною!

Розбурхана Симона раз по раз намагалася добратися до незворушного рудого, та її обережно перехоплював то Есшат, то більш вихований за брата близнюк.

Скептично вигнувши брову, Ларис, він же лівий Лаяр, він же скотина у всіх варіаціях того слова, облаштувався на дивані, схрестивши ноги у хитрому кренделі. Здавалося неначе чоловік зібрався піти у медитацію, але обличчя було аж ніяк не умиротворене. Трохи відсторонено, насмішкувате й точно не винувате.

Бо ніякої до біса вини він за собою не відчував, та дурна дівка сама була у всьому винна!

Ні, звісно не в тому, що отримала передбачення, тут скоріше в гру вступив фатум. Передбачити таку халепу було важко, адже це був перший випадок, коли Симона та Есшат опинилися на відділені від них. Хоча те віддалення все ще було представлене тільки клятими дверима! І треба ж було дурній звіриній свідомості вирішити, що ота дурна дівка кращий варіант, за підготовану для їх плану магічку!