Страгозорый - Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый

— Може, це був нещасний випадок? Не знаю, може впали якось не так, або щось подібне.

— Ні-і. - Протягнула дівчина. - Переломів не було. У них просто були роздерті шиї біля сонної артерії. 

— Тоді це вже дивно. - Сказав я, згадавши того демона.

    Це міг бути саме він - той демон, від якого я захистив тоді Мортідж. Але все одно було дуже дивно. Зазвичай демони його типу більш обачні навіть не дивлячись на звірячі повадки. Він би точно не залишив тіла ось так під відкритим небом, дозволивши іншим бачити їх і - я певен в цьому, - точно зіжрав би хоча б одного з постраждалих. Що пішло не так?

     Можливо, захотів помститися. Типу «подивись, я теж можу вбивати тим способом, яким ти спробував тоді вбити мене».

     Щоб не виправдовувати демона, я вирішив навідатися його і забрати до свого світу, посадивши під печать, щоб потім допитати. Уж дуже настирливий цей демон.

..

..

..

..

..

    Коли він знову спробував телепортуватися в іншу локацію завдяки своїй палиці, уникнувши битви, я вибив зброю з його рук. Демон різко вкусив мене за руку, від чого я тихо загарчав. Було боляче, але стерпіти можна.

     Відштовхнувши його, я спробував першим дотягнутися до палиці, щоб він не встиг дотягнутися до неї. Гібрид налетів на мене, але коли я знову відштовхнув його і демон вдарився о якесь дерево, він став на декілька секунд звичайним гібридом.

     Скориставшись моментом, схопив палицю й подивився на гібрида, який тяжко дихав, дивлячись на мене такими очами, наче зараз бачив усе в тумані. Хоча після удару так, мабуть, і було.

— Гадаєш, це я їх вбив? - Запитав демон, вперше заговоривши до мене, від чого я трохи здивувався.

— А хто, я? - Запитав я з легким сарказмом, а у самого занило від того, що і я вбивав гібридів у свій час. І буду вбивати їх і далі...

— Я не вбивав цих ідіотів! - Різко гаркнув він, спробувавши встати, але нічого не вийшло.

     Судячи з усього, демон вже доволі давно нормально не їв. Виглядав він зараз доволі слабким. Настільки слабким, що навіть демонічна іпостась вирішила на деякийсь час відступити.

— Виглядаєш просто паршиво. Що взагалі з тобою? При нашій першій зустрічі ти готовий був мені голову відірвати, а зараз...

— А зараз я не можу нормально полювати. Зараз ходять дивні гібриди в каптурах. Вони вбивають замість мене, зайшовши на мою ж територію. Спочатку я хотів якось зупинити їх, але нічого не вийшло.

— Люди в каптурах? 

     Чи могли вони бути тими монстрами, про яких говорила Мортідж? Гадаю, могли.

— Так, люди в каптурах. Вони ледь не вбили мене одного разу. Я встиг втекти, бо вже тоді почав слабшати без нормальної їжі.

— Для чого вони їх вбивають? - Знову запитую, сподіваючись, що демон знає відповідь.

— Я не знаю точно, для чого, але вони вбивають тих, хто досить слабкий. Набирають свою армію, чи щось таке.

    Цей демон явно багато чого знає. І навіть якщо він не зможе більше нормально відповідати на мої питання, бо інформації дуже мало, він зможе вести мене туди, куди не відвели б звичайні жителі Оушена. До того ж, демон точно знає якісь потаємні проходи.

— Так. - Кажу різко, хапаючи його за лапу й змушуючи нарешті встати. - Зараз ти йдеш зі мною. Ти можеш мені знадобитися. Якщо ти допоможеш мені, я допоможу тобі знайти нову територію для полювання.

     «Або ж, допомагаю позбавитись звички вбивати гібридів» - додаю вже про себе.

— Як скажеш. - Він вирішив не сперечатися. Схоже, сил було дуже мало.