Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

Залишивши в сумці навряд чи чверть вмісту, насамперед свічник та столові прибори з підозрілими вензелями, студенти вирішили перевірити, що в інших. В одній знайшлися продукти, чому і хлопці, і дракон бурхливо зраділи. Вишня тут же з'їла величезний шмат сала і закусила ковбасним відрізком. Студенти перевантажили у свої сумки крупи та смужки сушеного м'яса. Конокради стали обзивати їх грабіжниками та запевняти, що вони відбирають останнє, причому у сиріт.

Ленц душевно попросив заткнутися і потряс сумкою, пообіцявши інакше справді це останнє відібрати.

Конокради замовкли, але проводжали студентів, що пішли до здохлого коня, такими очима, ніби подумки проклинали їх до десятого коліна.

Одну із сумок витягувати довелося з-під коня, у чому допомогла Вишня. Але в ній нічого цікавого не виявилося, а брати чужі підштанники навіть Ленц не захотів, який напередодні півдня критикував ті, що йому, як сироті на утриманні школи, видав шкільний комірник. У другій сумці, окрім куртки зі срібною вишивкою та покоцаних метальних ножів, знайшлася ще й дуже цікава мапа. Дуже велика мапа. На ній було і болото з наміченими стежками, в яке потикатися викладачі суворо заборонили. І кілька сіл, розташувавшись довкола нього. І навіть хутори, яких напевно не було навіть на путівниках збирачів податків.

— А це нам знадобиться, — зрадів мапі Ленц.

— А ми?! — заволали мужики, що все ще сиділи у магічних сітях. — Ми заблукаємо без мапи!

— Ви розбійники. А кожен розбійник, що поважає себе, повинен мешкати в лісі біля дороги і чекати перехожих і проїжджих, — повчально сказав Дамір і став акуратно складати мапу.

Чоловіки були проти очікування перехожих біля якоїсь там дороги, але їх не питали. Та й розмовляти більше не стали, бо у Вишні закінчувався час, ще трохи, і вона не встигне підмінити подругу біля яйця. А це буде недобре.

З дівою-драконом бурхливо попрощалися, особливо Ленц, який стверджував, що ніколи її не забуде, бо польоти на драконах тепер йому снитимуться. Щоправда, не уточнив, що у кошмарах.

На єдиного вцілілого коняка повісили видобуток, і повели його стежкою, яка йшла в потрібний бік. Бідолашні розбійники, яким було обіцяно, що сіті незабаром самі розтануть, за спинами студентів кричали щось про вовків і те, що вони хороші люди. Але хлопці рішуче не розуміли, де вони у вовках розгледіли цих людей, і йшли далі. А то мало що конокрадам у голови прийде? Раптом вирішать напасти? Чи підуть слідом, чекати доки студенти заснуть? Краще відійти подалі. А в те, що в цьому рідкому лісі живуть якісь ненормальні вовки, студенти не вірили. А якщо й живуть, то до тих, хто кричить, вони навряд чи підуть, особливо влітку. Місто ж поряд. А у місті різноманітні мисливці.

— Треба було все забрати, — сказав Ленц, коли студенти пішли так далеко, що конокрадів було не чути.

— Особливо підштанники, якраз твій розмір, — погодився з ним Шелест.

— Потрібно вирішити, куди ми далі підемо. Нам за три дні треба залишити звіт у Кобірі, — нагадав Дамір.

— Без коней ми все одно не встигнемо, — відмахнувся Ленц. — Зате якщо підемо через болото, а не в обхід, то, напевно, заощадимо два дні. І повертатись до початку маршруту не знадобиться.

— Думаю, ми б і з кіньми нікуди не встигли, — додав Шелест, який ще в школі зацікавився дивностями маршруту, який передбачав, що практиканти, як кам'яні кульки в дитячій грі, від стовпчика, вкопаного в землю, до стовпчика, метатимуться від села до села, не заїжджаючи до міст. Об'їдуть довкола болота, навіщось заглибляться в Сріблястий ліс, виїдуть з нього біля самого моря і вздовж берега помандрують до П'ятилисника, де востаннє відзвітують і повернуться до школи. Якщо не зважати на зигзагоподібні метання між селами, загалом маршрут був схожий на витягнуту до хвостика краплю з вершиною на місці школи.

І все б нічого, але з тим самим успіхом можна було поблукати навколо самої школи, не від'їжджаючи від неї надто далеко. Складалося враження, що той, хто проклав цей маршрут, сподівався, що частина студентів на ньому загубляться. У те болото влізуть. У морі втопляться. До кікх-хей втечуть.

Та мало куди можуть податися нерозумні маги-недолітки?