Ірина Мальчукова - Антресолія – країна забутих бажань, Ірина Мальчукова

– Хуліган, – шепнув дон Хмелевич і відвів очі.

З кишені плаща він вийняв білу хустку і підніс до носа, але не висякався, а тут же відвів руку від обличчя та знизав плечима. Похитуючи головою, насуплений синьйор немов би пояснював оточуючим без слів: я непричетний до цього, я не з ним!

Шлунок стиснувся від страху, коли Яшка відчув на своїх плечах руки-лапи охоронців.

– Ось, Яшуню, тримай свої еполети, – невдало пожартував він і схилив голову.

Бджоли підхопили хлопчика і, перестрибнувши через перила, злетіли під купол.

«Клоун на трапеції», – думав Яшка, розглядаючи свої безвольно повислі  ноги. Йому чомусь заманулося зобразити ластівку, і він зігнув ліве коліно і різко відвів ногу назад. Капець зісковзнув зі ступні хлопчика і підстреленим птахом полетів вниз. Та цілився він не куди-небудь, а прямо в маківку королеви. Роззявивши в німому крику рот, пані Жужа застигла з капцем на голові. Вона нагадувала зараз воскову фігурку, яку виставили напоказ в музеї.

До речі, буква «Ж», як й інші літери, що мешкають в стінах палацу-вулика, була дійсно виліплена з бджолиного воску. Королева відноситься до древньої воскової династії, що стоїть осібно серед букв і цифр із чарівної країни Антресолії!!!

Коли охоронці опустили хлопчика на підлогу і, трохи погудівши, відлетіли геть, Яшка, з розкудлаченим чубом, в піжамі з загорненим рукавом і в одному капці, пошкандибав, накульгуючи (видно, «ластівка» не вдалася), до групи придворних. Він поглядом відшукував Абра-ара і Дзинь-да-да. Хлопчикові хотілося якнайшвидше обійняти своїх друзів і більше з ними не розлучатися.

Бджоли і букви, які зібралися біля п'єдесталу, розступалися, пропускаючи малюка, і з цікавістю розглядали його. Деякі з них, особливо сміливі, навіть намагалися помацати хлопчика. Яшка відповідав тим же, радіючи, що йому не потрібно тепер вигадувати привід, щоб доторкнутися до букв і з'ясувати, з чого вони зроблені.

Серед придворних малюк впізнав медсестру Зеленку. Дівчина була в тому ж салатовому халатику, але на цей раз без дощечки і навушників. Поруч з нею, спираючись на паличку, в червоному мундирі і вузьких жовтих штанях, стояв літній чоловік з гострою короткою борідкою. На голову дідуся був насунутий смішний капелюх з вигнутими крисами. Він нагадав хлопчикові молодий місяць, який приліг відпочити. Від правого плеча до лівого стегна пана була протягнута широка атласна стрічка, на якій висів великий гарний орден, прикрашений бурштином.

«Буква «Й» (йот)! – згадав малюк. – Буква з ріжками».

– Й-ей-ей! Дружочку! Так не можна!! – присоромив Яшку дідусь і вказав палицею на ноги хлопчика, натякаючи на його непристойний вигляд і витівку з капцем.

Зеленка насупила брови і витягнула губи трубочкою. Мовчала, але руки, які вона сховала в двох маленьких кишеньках, стиснулися в кулачки, що було явно недоброю ознакою.

Пані Жужа, з голови якої вже встигли прибрати капець, замінивши його короною, намагалася бути холоднокровною і зажадала назад жезл, але тут же відкинула його і, тицяючи пальцем у натовп, гнівно, ледь не переходячи на крик, запитала:

– Як нам розуміти це, лікарю Йоде?! Хіба ваш пацієнт не повинен перебувати зараз в карантинній капсулі??

Дідусь в дивному капелюсі з ріжками здригнувся і нервово закліпав очима. Повернувшись до королеви і шанобливо схиливши голову, він хотів щось сказати, але від хвилювання закашлявся і впустив палицю. Його худі груди під мундиром зі стрічкою ходили ходуном, видували хрипи, немов прокинувся старий вулкан. Старий похитнувся і впав би, якби не наспіла вчасно допомога.

Медсестра Зеленка підтримала лікаря і відповіла за нього дзвінким від злості і образи голосом:

– Вини лікаря Йода тут немає! Ми не знаємо, як хлопчисько зумів покинути свою палату!

Яшка відчував докори сумління, адже це він мимоволі став винуватцем конфлікту. Хлопчик підбіг до лікаря, підняв з підлоги тростину і подав її старому, який аж згорбився від переживань.

У цей момент Дзинь-да-да і Абра-ар, яким вдалося, нарешті, протиснутися між щільними рядами допитливих спостерігачів, кинулися до хлопчика. Дзинь-да-да не приховувала своєї радості. Вона обіймала Яшку, гладила його руде волосся, притискала буйну голову малюка до своїх грудей, де щасливо билося серце. Абра-ар, блідий і розгублений, стримував свої емоції, явно стурбований ситуацією, що склалася.

– Милостива государине! Дозвольте звернутися! – втрутився в розмову дуже товстий коротун в малиновому камзолі і чорних коротких штанях в бордову смужку.

– Це міністр всіх справ. Маркіз Медок. Буква «М», по-нашому, – шепнув на вухо Яшці Абра-ар.

Великий і круглий живіт міністра заважав йому ходити і взагалі рухатися, тому товстенький маркіз підтримував черевце обома руками, час від часу легенько підкидав його, немов збовтував бочонок з пивом. Ось і зараз маркіз Медок сколихнув живіт і прислухався, точно перевіряючи, чи не бродить там. Потім поцмокав язиком, кілька разів смішно повторив, налаштовуючи голосові зв'язки, протяжне «м-м-м!» і звернувся, нарешті, до королеви:

– Ваша Величносте, ви несправедливо звинувачуваєте медперсонал в тому, що трапилося. За хлопчиком весь час спостерігали. Однак підготовка до прийому змусила шановного лікаря Йода і медсестру Зеленку залишити пункт контролю і підключити автоматизовану систему охорони. Хто ж міг припустити, що людська дитина так запросто зможе розгадати хитрощі найбільших майстрів і інженерів королівства, які роками працювали над оснащенням карантинної капсули чарівним устаткуванням?!

Пані Жужа прислухалася до міністра, трохи пом'якшала і жестом веліла принести табурет лікарю, який не в змозі вже був стояти на ногах.

Підборіддя старого разом з ріденькою борідкою тремтіло, ніби він весь час щось жував. Але підкоряючись обов'язку і поборовши напад кашлю, лікар заговорив:

– Вам не варто, пані Жужо, турбуватися. Ми провели ретельне обстеження хлопчика і не виявили слідів інфекції. Чорна Чаклунка не встигла заразити дитину, так що в продовженні карантину немає необхідності. Саме про це я і хотів Вас сьогодні просити.