Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

сидів на верхніх нарах. Нарешті він підвівся й наблизився до нього, та лише настільки, щоб носак Харчо не дістав його.

— Вилізь і сядь поруч! — дружньо запросив Харчо.

Дуже невпевнено, але все ж таки виліз Поктія.

Дата глянув на його підбиту фізіономію й одвернувся.

Підібгавши одну ногу під себе, а другу звісивши з нар, Поктія не зводив очей зі свого екзекутора.

— Ось що я скажу тобі! — лагідно почав Харчо.— Той, хто тебе всіх оцих премудрощів навчив, забув, мабуть, сказати, що треба робити, коли дядечко відмовиться злізти з нар і поступитися своїм місцем?

Поктія насторожено дивився на нього, але мовчав.

— Отож-то, бачиш! Виходить, не навчив. Тоді я тебе навчу, може, й згодиться.

Харчо зіскочив униз і вчепився за ногу Поктії... Поктія полетів з нар, описав у повітрі дугу над головами тих, що грали в доміно, й бехнув якраз біля параші.

— Вах!— вихопилося в одного з гравців.— Бачили таке?!

— Став! Знайшов час!

— Вах! Справді не бачив?

— Став, став, кажу!

— Та ні... бачив, що було?!

— Будеш ставити чи ні?..

Гравець подивився на краї, потім на свої кісточки й поставив.

Харчо поліз на нари.

— Отож цього він тебе, певно, не навчив,— проказав він, усівшись у тій самій позі.

Нараз сталося те, чого ніхто й не чекав: Дата Туташхіа, трохи відсунувшись до стіни і обіпершись об неї спиною, обома ногами штурхонув Харчо в крижі. Харчо повторив траєкторію Поктії, але гепнувся гузном посеред столика, де грали в доміно. Столик був старенький і від такого удару розтрощився. Намагаючись підвестися й зберегти рівновагу, Харчо попав однією ногою в парашу. Ті, що лежали й сиділи навколо параші, посхоплювались; як, ужалені, і здійнявся такий галас, який рідко коли почуєш навіть у в’язниці.

Розказати, що за чим потім ішло, неможливо. Не буду й старатися. Одразу в різних місцях одночасно спалахнула бійка, в яку вмить була втягнута майже вся камера. Двоє гравців у доміно попадали на тих, хто лежав на підлозі біля столу,— тут билися в основному чобітьми, важкими черевиками й калошами. «Залізний ряд», на який вилилося все з параші, накинувся на Харчо. Гамселили мужоложа одночасно душ десять: хто — кулаками, хто — ногами,, а один, схопивши здоровенну накривку з діжки з водою, вимахував нею, але ніяк не міг опустити її на Харчо, тому що боявся влучити в тих, хто бив того. Нарешті він вибрав момент, але попав не в Харчо, а в когось іще, і зразу ж спалахнула нова бійка. Поктія крутився навколо Харчо, намагаючись тицьнути пальцем своєму мучителю прямо в око. Коли почалася бійка,, я одразу ж, рятуючись, скочив на верхні нари, звідки, що й казати, відкривався прекрасний вид на панораму битви. Скажу з усією відповідальністю — найменше від усіх перепало Куркалі, третьому гравцеві в доміно. Залізнорядівці, покачавши його по підлозі, схопили за руки й за ноги і, розгойдавши, як мішок, закинули на верхні нари. Куркала бебехнувся між мною і Датою Туташхіа. На його щастя, він нікого тут не зачепив і, діставши два-три легенькі стусани й розсудливо не відповівши на них, перейшов, таким чином, до партії глядачів. Поки там кишіло побоїще, він лише споглядав його і викрикував те саме:

— Ти тільки глянь, що робиться... е-е-ех! У-ух! Вай-вай-вай! — Потре забите місце і знов своєї: — Ти тільки глянь, що робиться — е-е-ее!! Ух-ух!..

До речі, ніхто вже й не розумів, що коїлося й з чого почалось. Хіба що Харчо пам’ятав про те.

Але самому Харчо загрожувала, виявляється, величезна небезпека. Я не помітив, як це почалося, бо захоплений був іншою ділянкою воєнних дій, але раптом збоку зарепетував Куркала:

— На Харчо дивись, на Харчо... Ні, на Дардака, на Дардака... Е-е-е, що робиться! Ух-ух! Вай-вай-вай-вай...

Оголеного Харчо зігнули в попереку й наледве втримували в такому положенні, бо він намагався вивернутися від Дардака, свого колеги-мужоложця.

Дата Туташхіа все сидів у тій самій позі на підібганих ногах, споглядаючи цей жорстокий і розгнузданий світ. На обличчі в нього було більше цікавості, ніж каяття, що саме він і зчинив цю веремію. Оте побоїще він сприймав як великий оркестр, зовсім не цікавлячись виконавцями окремих партій.

Не важко уявити, яке ревище стояло в камері, але раптом його розітнув такий крик, що я мимоволі одвів очі від Харчо й Дардака. Хто кричав, не можна було розібрати, бо прямо піді мною у величезному скрученому клубку качалося на підлозі душ двадцять, і хто кого бив, зрозуміти теж не можна було. Четвертий гравець у доміно, законний злодій на прізвисько Тамбія, кружляв навколо клубка, пробуючи витягти з-під сплетених тіл, що аж задихалися, хоча б одну ніжку розтрощеного стола. Кілька разів йому щастило вхопитися за ніжку, але ніяк не міг він витягти її. У цей час Дардака хряснули по голові накривкою від діжки з водою, приголомшили і, не давши впасти, посадили прямо в парашу. Правда, одразу ж, отямившись, він вискочив з параші, але, звісна річ, після такої бридкої оказії запал його вгамувався, і Харчо врятувавсь від професіональної ганьби!

Одну ніжку стола Тамбія нарешті пощастило-таки витягти. Я вже подумав, що він почне орудувати ніжкою, як ломакою, аж ні — він, очевидно, і не думав нікого чіпати, а пішов понад нарами, поминув Дату і ще кроків через десять, піднявши ніжку над головою, став вилазити до нас на верхні нари. Може, він хотів усипати тим, що билися внизу, але в останню мить ломака Тамбії опинилася прямо біля скроні в Дати Туташхіа, а Дата враз одхилився, незрозуміло як відчувши небезпеку, і ломака, черкнувши його по лопатках, ударила по порожніх нарах. Ще через мить Тамбія був обеззброєний і спробував урятуватися, зіскочивши на голови тим, що билися, але тут його дістала ломака, яку перехопив Дата, і, впавши на самісінький край верхніх нар, Тамбія, ніби мокра ганчірка, ляпнув униз.

— Е-е-е!.. Дивись... На Тамбію дивись... до злодіїв добралися... злодіїв б’ють... що робиться! — зарепетував Куркала.

В тодішній в’язниці злодій вважався недоторканною особою. Того, хто зважувався здійняти на злодія руку, коли й не вбивали, то «півжиття одбирали» напевно. Ні в кого з тих, що билися, й на думці не було, що його противником міг бути законний злодій. У таких бійках злодії взагалі не брали ніякої участі. Вони могли спостерігати бійку, порозсідавшись на верхніх нарах і дозволяючи собі лиш коментарі. Та