Ярослав Гашек - Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Відданий твій Тоноуш»
Телефоніст Ходоунський почав дрімати й заснув над столом. Священик, який не спав і безперестанку швендяв по плебанії, відчинив двері кухні і з ощадності загасив недогарок костьольної свічки біля Ходоунського.
В їдальні, крім поручника Дуба, ніхто не спав. Фельдфебель Ванек у Саноку в бригадній канцелярії дістав нові норми постачання армії продуктами і тепер, докладно вивчаючи їх, констатував, що, власне, чим ближче до фронту, тим менше пайок. Він мимоволі всміхнувся над одним параграфом, в якому заборонялося під час готування солдатської юшки вживати шафран та імбир. У наказі було також зауваження, що польові кухні повинні збирати кістки й відсилати їх у тил на дивізійні склади. Було трохи неясно, про які кістки йдеться: про людські чи з іншої забійної худоби.
- Послухайте, Швейку,- сказав надпоручник Лукаш, позіхаючи з нудьги,- поки нам зварять їсти, ви б могли мені розповісти якусь історію.
- Ох-ох-ох! - відповів Швейк.- Поки ми дочекаємось їжі, я б устиг, пане обер-лейтенанте, розповісти вам усю історію чеського народу. А поки що розповім вам дуже коротку історійку про одну вдову поштмейстера із Седлчанської округи, яку по смерті чоловіка було призначено на його місце. Тільки-но я почув розмову про польові пошти, одразу ж і пригадав цю історію, хоч вона й не має з ними нічого спільного.
- Швейку,- озвався з канапи надпоручник Лукаш.- Ви знову починаєте своє ідіотське базікання.
- Так, насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенант. Воно справді, це страшенно ідіотська історія. Я сам не знаю, як мені могло спасти на думку розповісти таку дурницю. Це або вроджений ідіотизм, або спогади молодих літ. На нашій земній кулі, пане обер-лейтенанте, є різні характери, і кухар Юрайда мав рацію. Коли ми стояли в Бруку, він напився, впав у рів, а видертися звідти не міг і кричав: «Людина призначена і покликана пізнавати істину, щоб керувати своїм духом у гармонії вічного всесвіту, щоб постійно розвиватися, набувати знань і поступово входити у вищі сфери інтелігентних і сповнених справжньої любові світів». Ми його хотіли витягти нагору, але він дряпався й кусався. Він гадав, що лежить удома, і лише після того, як ми його знов туди скинули, почав благати, щоб ми його все ж таки витягли.
- Але що, власне, з тією поштмейстеркою? - розпачливо вигукнув надпоручник Лукаш.
- То була дуже пристойна жінка, пане обер-лейтенанте, але все ж таки трохи свиня. Вона добре виконувала свої обов’язки на пошті, але мала одну хибу: думала, що її всі переслідують і щось від неї хочуть, і тому щодня після роботи писала на всіх скарги, в яких описувала з усіма подробицями, як це відбувалося.
Одного разу вранці вона пішла в ліс по гриби. І ось, проходячи повз школу, примітила, що пан учитель уже встав. Він привітався з нею і спитав, куди вона так рано зібралася. Вона йому відповіла, що йде по гриби. Тоді він сказав, що також піде по гриби. З цього вона зробила висновок, буцімто він щодо неї, старої баби, має якісь нечисті наміри. А коли побачила, що він справді виходить з гущавини, перелякалася, втекла і негайно написала заяву до місцевої шкільної ради, ніби він хотів її згвалтувати. Проти вчителя почали дисциплінарне слідство, а щоб часом з цього не виник великий прилюдний скандал, вести слідство приїхав сам шкільний інспектор. Він звернувся до жандармського вахмістра з проханням дати свій висновок, чи здатний був учитель на такий вчинок. Жандармський вахтмістр поглянув до старих протоколів і сказав: «Ні. Це виключено,- бо вчителя вже раз обвинуватив священик у тому, що він волочиться за його небогою, з якою той священик сам спав. Але вчитель дістав від окружного лікаря посвідку, нібито він імпотент з шести років, після того як упав з розчепіреними ногами з горища на дишель воза». Тоді вона, ця бестія, подала скаргу на жандармського вахмістра, окружного лікаря, шкільного інспектора, буцімто вчитель їх всіх підкупив. А вони в свою чергу подали на неї в суд, і її засудили, але клята баба оскаржила присуд, вона, мовляв, несповна розуму. Її також оглянули судові лікарі й дали свій висновок, що хоч вона і придуркувата, проте може займати будь-яку державну посаду.
Надпоручник Лукаш вигукнув:
- Матір божа!..- І додав: - Сказав би я вам, Швейку, кілька слів, та не хочу псувати собі вечерю,- на що Швейк відповів:
- Я ж попереджував вас, пане обер-лейтенанте, що розповім страшенно ідіотську історію.
Надпоручник Лукаш тільки махнув рукою і сказав:
- Я досить уже наслухався від вас усяких дурниць.
- Не кожен може бути розумний, пане обер-лейтенанте,- переконливо сказав Швейк.- Дурні мусять являти собою виняток, бо коли б кожен був розумним, то на світі було б стільки розуму, що кожна друга людина обовдуріла б. Коли б, наприклад, насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, кожен знав закони природи і вмів вираховувати віддалі між небесними тілами, то нічого б уже іншого не робив, тільки докучав усім, як один пан Чапек. Він відвідував шинок «Під чашею» і завжди, виходячи вночі на вулицю, розглядав усіяне зірками небо, потім повертався до шинку, підходив до кожного присутнього і повідомляв: «Сьогодні чудово світить Юпітер, а ти, йолопе, навіть не знаєш, що в тебе над головою. Це така віддаль, що, коли б тобою, ледарю, набити гармату і вистрелити з неї, ти б летів до нього із швидкістю гарматного ядра мільйони мільйонів років». І поводився так грубо, що завжди сам вилітав з шинку із швидкістю звичайного трамвая. Приблизно, пане обер-лейтенанте, кілометрів десять на годину. Або візьмімо, наприклад, пане обер-лейтенанте, мурашок...
Надпоручник Лукаш підвівся на канапі й благально склав руки:
- Я сам собі дивуюся, чому я досі розмовляю з вами, Швейку. Я ж вас, дякувати богу, вже так давно знаю.
Швейк на знак згоди кивнув головою:
- Це звичка, пане обер-лейтенанте. В тому-то й річ,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек», після закриття браузера.
