Автор невідомий - Українська література 17 століття

біблійний новозавітний персонаж, герой євангельської притчі, уособлення бідності, яка винагороджується богом у потойбічному житті. Слово «Лазар» означає «бог допоміг». Притча розповідає, як жебрак Лазар лежав при воротях багатія-розкішника, сподіваючись живитися крихтами з його столу. До Лазаря підходили со баки і лизали струпи на його тілі. Коли Лазар помер, ангели віднесли його па «лоно Авраамове». Багатій же по смерті мучиться в пекельному полум’ї. Він молить Авраама послати Лазаря, щоб той полегшив його муки, торкнувшись спраглого язика мокрим пальцем. На це Авраам відповідає: «Чадо! Згадай: ти одержав уже все добре у житті твоєму, а Лазар у своєму житті зазнавав саме тільки зло; нині ж він тут утішається, а ти там страждаєш». Тоді багатій просить послати Лазаря як свідка потойбічного возда-яння до своїх братів, аби ті встигли покаятись. Авраам заперечує: «Якщо вони Мойсея й пророків не слухають, то й воскреслому з мертвих не повірять;» (Євангеліє від Луки, гл. 16, ст. 19—31).

2 ЛоноАврамове (Авраамове) — за біблійною міфологією, місце потойбічного блаженного упокоєшія померлих праведників; Авраам як «отець вірних» немовби усиновляє кожного, хто увірував в істинного бога, пригортаючи праведних до свого лона.

Про час для всього — доброго, з л о г о.— Подається у

перекладі О. В. Крекотень за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», с. 531—532.

Про місяць і зорі.— Подається в перекладі В. І. Крекочня-за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», с. 177.

В полі робота, до неї о х о т а.— Подається у перекладі

О. В. Крекотень за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», с. 310.

Меч землю рубнув, у крові потону в.— Подається у пе

рекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», с. 409.

Світ збурили грози на людськії сльоз и.— Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...»,

с. 409—410'

Монастир наш Марс д о й м а є, люті біди учиняє. — Подається у перекладі В. 1. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», с. 410—411.

1 Обитель в Новограді — тобто Спасо-Преображенський монастир у Новгороді-Сіверському, заснований 1033 р.

Скрізь на Україні видно лиш руїни. — Подається у пе-рекладі В. 1. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», с. 411.

Як в краю не тихо, з воєн людям лихо.— Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», с. 413—414.

У миру нема миру,— Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», с. 414.

У світ і.так ведеться, що лихо сміється.— Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», с. 434.

1 В світ сей прийшовши, господь сказав вірним: «Вчись кожен.серцем, як я, буть покірни м».— Пор.: Євангеліє од Матфея, гл. 11, ст. 29: «Візьміть на себе ярмо моє і навчіться від мене, бо я тихий і серцем покірливий...».

2 «В гніві не будьте, як сонце заходит ь!» — Пор.: Послання апостола Павла до ефесян, гл. 4, ст. 26: «Гнівайтеся, та не грішіть — сонце нехай не заходить у вашому гніві...».

Якими бували русь і поляки.— Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», с. 527.

1 Письмо — Святе Письмо (Біблія).

Епітафіон гетьманові Івану Брюх о в ецькому («Не-маш в світі статку...»).— Подається за текстом літопису Самійла Величка (див.: Летопись собьітйй в Юго-Западной России в XVII веке. Составил Самоил Величко, бивший канцелярист канцелярии Войска Запорож-ского, 1720. Том второй. Издана Времеиною комиссиею для разбора

древних актов. Т. 2. Пов-Ьствованія літописная о малороссійских и иних отчасти поведеніях собранная и зде описанная. К., 1851, с. 164—

165).

Епітафіон гетьманові Івану Брюховецькому («Іван в сем зложен Брюховецький гробі...»).— Подається за текстом літопису Самійла Величка, с. 165.

Олександр БУЧИНСЬКИИ-ЯСКОЛЬД

Відомостей про життя і діяльність Олександра Бучинського-Яскольда нема. Згадується він двічі у літопису С. Величка (с. 409, 414). Наводимо ці уривки:

«...гди взглядом збурення Чигирина і остатка України [цар турецький] своє Хмельниченкові ознаймив наміреніє, теди таковий от н [ьо] го (яко Александр Бучинський Яскольд в своєм гетьману Самойловичу, року 1678 приписанном, «Чигирин» названном, панегірику свідительствуєт) одержал одвіт...» (С. Величко, с. 409).

«О [...] войськ турецьких под Чигирин виправі, козацьких прешлих незгодах і наступовавшом тогда страху а святительських сього-бочних малоросійських і всього обще духовенства, к тому і всього народа,

0 ізбавленії од того нахождеиія бісурмепського Малія Росії тщательних молебствіях, также о суккурсу в Чигирин од Самойловича-гетьмана посланном, муза поетицькая чрез панегіристу козарського Александра Бу-чинського Яскольда сицевії в панегірику, «Чигирин» названом, співають рифми...» (С. Величко, с. 414).

Ч u г u р u н.— Подається у перекладі з польської В. І. Крекотня за списком у літопису Самійла Величка: Величко С. Летопись собьітий в Юго-Западной России. , т 2, с. 409— 410, 414—418, 434—449.

1 Ч и г и р и и місто на Черкащині, у 1648—1660 рр гетьманська рези денція й адміністративно-політичний центр України, до 1711 р.— полкове місто; в 70-х роках XVII ст. правобережна частина Чигиринського полку була ареною жорстокої боротьби російсько-українських військ проти гетьмана Петра Дорошенка і турецько-татарських завойовників. На 1677, 1678 pp. припадають завойовницькі походи турецько-татарських агресорів під Чигирин. Султанська Туреччина, маючи на меті підкорити Україну, 1677 р. оголосила війну Росії. Воєнний план турків передбачав спершу здобути Чигирин, а потім, посадивши в ньому гетьманом свого ставленика Юрія Хмельницького, розгорнути наступ на Київ і Лівобережну Україну. Влітку 1677 р. 120-тисячне турецько-татарське військо під командуванням ібрагіма-паші підійшло до Чигирина. У тритижневих боях російсько-ук раїнське військо (32 тисячі російських солдатів і близько 25 тисяч україн ських козаків) на чолі з воєводою Григорієм Ромодановським і гетьманом Іваном Самойловичем відбило ворожий напад, завдало противнику значних втрат і змусило його панічно відступити з України. Влітку 1678 р. турецько-татарське 200-тисячне військо під командуванням візира Кара-Мустафи знову рушило на Чигирин. У запеклих боях 120-тисячне російсько-українське військо протягом місяця відбивало шалені атаки напасників і змушене було залишити Чигирин. Та, виснажені боями

1 під ударами запорозьких козаків, очолюваних кошовим Іваном Сірком, завойовники, зруйнувавши місто, відступили з України. Султанському урядові довелося припинити війну й укласти Бахчисарайський мирний договір 1681 р.

2 Хмельниченко Г едео н.— Йдеться про Юрія Хмельницького.

...цесарю п а й я с н і иі и й...— Турецьким султаном у 1648— 1687 pp.

був Магомет IV.

3 Фаетон — за грецькою міфологією, син бога сонця Геліоса; керуючи сонячною колісницею свого батька, не