Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

    —   У неї є дар, вона бачить. Вона бачить найдрібніші прояви пси енергій, або як вони називають магії. Та й мама в неї не проста, ось і прилаштували дівчинку в академію завчасно.- відповів я своїй дружині.

      У цей момент із санвузла повернулася Микіль і зніяковіло на нас дивлячись підійшла до кухонного синтезатора. Я, чесно кажучи, думав, що вона наїлася, але виявилося, що це зовсім не так.

      Мабуть, я нічого не знав про її організм. Адже вона вже з'їла кілограми три їжі і що то по ній не було видно, що вона сита. Мабуть, у неї дуже прискорений метаболізм.

    На п'ять хвилин у їдальні повисла тиша ми всі віддавалися обжерливості. Лише наївшись, я відкинувся на спинку стільця й, оглянувши дам, запитав у Мікіль, чи не з'явилося в неї за ніч нових запитань.

    Та пошукавши на столі недоїдену їжу і не знайшовши її зніяковіло повернулася до мене. Було видно, що запитань у неї тисячі і зараз вона збиралася з думками, щоб поставити найголовніші на її думку запитання. 

     —  Ваш дух дуже розумний, він відповідає практично на всі мої запитання, - відповіла вона, - Але він не знає ваших планів щодо мене.

     —  Я планую відкрити тут на планеті школу для обдарованих і тебе бачу у вигляді директора,- відповів я, дивлячись на Мікіль. Та почувши про школу перебувала в деякому шоці.

     —  Я не впевнена, що впораюся, я ж тільки третьокурсниця,- дещо запанікувавши, вона вимовила.

      —  Твої знання перевершують знання всіх знайомих мені магів у моєму світі, а тому кому, як не тобі, бути директором нашої школи, -- вимовив я серйозно дивлячись в очі дівчини, мушу віддати їй належне, вона не відвела погляд.

      —  Я постараюся,- вимовила вона,- Коли починаємо?

      —  Думаю, кілька тижнів у тебе є, перш ніж у тебе з'являться ще учні, крім мене. Поки ми вирішуватимемо державні справи, тобі варто продумати, що може знадобитися для організації школи.- відповів я.

     Після сніданку, швидко зібравшись, ми сіли в десантний бот і, піднявшись до печери, здійснили перехід у Шаррн. Якось незвично те, що ми прожили трохи більше двох діб, а тут пройшла всього лише ніч.

     Щойно ми опинилися в Шаррні, ми одразу підключилися до встановленої навколо переходу системи безпеки. Слід було переконатися, що за нами ніхто не спостерігає і ми можемо без проблем покинути будівлю.

     Увімкнувши нещодавно встановлене на десантний бот маскування, ми покинули печеру і вирушили до космодрому. За кілька годин почнеться розвантаження двох транспортників, які привезли наші заводи. 

     Нам слід було проконтролювати, щоб нас не обдурили і привезли те, що замовили, і почати монтувати заводи на вже підготовленій місцевості. Думаю весь процес нам там перебувати не потрібно, вистачить наших заступників, але підписувати різні документи можемо лише ми за особистої присутності. 

       Усе таки угода була дуже дорогою і вимагала певної обережності. Насамперед, прилетівши на космодром, ми стали інспектувати, як відбулося його відновлення після падіння останків одного десантного бота. На щастя зараз уже всі наслідки були усунуті.

      Навіть сам третій термінал уже не ніс на собі слідів від падіння і підриву боєкомплекту бота. Будівельники добре попрацювали усунувши дроїдами руйнування. Поспілкувавшись із ними і видавши їм кілька премій, ми вирушили до вантажного терміналу. 

      Саме тут незабаром мають почати розвантаження з транспортника. Сам корабель уже висів на висоті ста кілометрів над орбітою і готувався до відвантаження. На жаль сам корабель у зв'язку зі своїми розмірами сісти на поверхню планети не міг. А тому до нього зараз уже кинулося кілька десятків вантажних ботів.

      Хвилин за сорок, коли боти вже почали розвантаження, у бік нашого десантного бота вирушив представницький шатл. Там за планом має бути представник корпорації, у якої ми викупили ліцензії та замовили заводи. 

      Раптово я відчув небезпеку. Кинувшись до Ліки, я активував захисний артефакт, знайдений у схованці. Наступної миті шатл вибухнув і на нас обрушилася вибухова хвиля. 

       Артефакт виявився вельми потужним, він зупинив як осколки так і полум'я. За мить ми опинилися оточені пекельним полум'ям. І лише артефакт захищав нас від неминучої смерті. Не впевнений, що щити десантного бота змогли б впоратися з подібним вибухом

     В артефакті був досить чималий запас енергії, але я відчував, що його не вистачить для повного захисту. Створивши ментальний канал, я з'єднався з ним і зміг зменшити область захисту з трьох метрів до метра. Ліка одразу зрозуміла що відбувається і не виривалася з моїх обіймів.

    Витрата енергії зменшилася, але цього все одно не вистачало. Я спробував через ментальний канал передати енергію зі свого резерву в артефакт. На деякий час настала рівновага. Енергія перестала убувати, підтримувана потоком з мого резерву.

     Але я вже відчував, що незважаючи на два доволі великі шматки раксанітового концентрату в амулетах, енергія в мене була не нескінченна. Не знаю, скільки часу минуло, але я вже залишався при свідомості лише завдяки силі волі, я видавлював усю енергію з резерву в артефакт.

     Незабаром на нас обрушилася піна. Це означало, що до нас нарешті дісталися пожежники, які почали гасити полум'я. Витрата енергії в артефакті відразу знизилася, і мені стало легше. І я, і Ліка про всяк випадок активували і щити скафандрів. Як виявилося не даремно.

       Тільки-но полум'я згасло і пожежники побачили нас живими, як в одного розкрився скафандр і звідти в нас полетіла потужна плазмова куля. Перший прийняв артефакт, після чого відключився, витративши залишки енергії. Ще два прийняли наші щити скафандрів. 

       Ліка вже зорієнтувалася й атакувала нападника. Але він встиг і вчетверте в мене вистрілити, було видно, що мій щит не впорається, а тому я зачерпнувши з уже порожнього резерву енергії, і створивши телекінез відправив плазмову кулю назад у стрільця. Той миттю спалахнув, щоправда, я вже цього не бачив, бо втратив свідомість від слабкості, що різко нахлинула.