Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

        —  Дух, який керує нашим житлом, тільки створений технологією,- спробував я підібрати зрозумілу їй аналогію.

       —  А, дух місця,- тямущо кивнула синьошкіра інопланетянка,- У нас їх собі могли дозволити лише дуже забезпечені люди.  У мене вдома до речі такий був.

        —  От і славненько, отже, тобі це буде все знайоме,- задоволено промовив я,- А нам, вибач, необхідно відпочити після важкого дня. Вранці з тобою поснідаємо і вирушимо додому. Що називається справи не чекають.  Хоч тут час і тече вчетверо швидше за наш світ, але однаково в нас уже під ранок, я понад добу витратив на те, щоб витягнути тебе з підсвідомості.

      — Спасибі за це, потім розкажеш, як у тебе це вийшло. Мені просто в голову не приходить, як ти зміг це зробити. Адже ти ж не знаєш ментальних технік,- відповіла Мікіль.

       —  Потім розповім, зараз тільки натякну, мені довелося одну вивчити для твого порятунку... - посміхнувшись, вимовив я, а після цього розвернувся до виходу з медичного сектору нашої бази, підхопивши за талію свою дружину.

     —  Так нечесно,- крикнула вона нам у спину,- Я ж від цікавості згорю,- продовжила вона, що там далі було, ми вже не чули, оскільки за нами зачинилися стулки дверей.

      Заснути відразу нам не вдалося. Як я і сподівався минула ніч не була чимось випадковим. Тільки-но ми увійшли до моєї спальні, як на мене, накинулася Ліка як голодна тигриця. 

       Сьогодні я не хотів їй поступатися, а тому вирішив діяти дещо агресивно. Перехопивши в стрибку Ліку, я вивернувся з її захоплення і кинув її на ліжко. До цього моменту від пристрасті в мене почали відмовляти гальма, тому замість того, щоб роздягнутися, я, використовуючи пси-посилення рук, розірвав на нас обох комбінезони і відкинув убік.

      І куди поділася моя втома? Я був сповнений сил, а тому відразу атакував Ліку, яка вже мляво чинила опір. Що вона, що я були хижаками і не хотіли ні в чому поступатися одне одному.

      Лише через півтори години я повністю спустошений лежав на ліжку з блаженною посмішкою і намагався заснути. Хоч між мною і Лікою не було піднесених почуттів, але ми в компанії одне одного почувалися вельми комфортно, а тому я навіть дещо радів укладеному між нами шлюбу.

    Наступний ранок зустрів нас будильником. Все ж таки ми за останні кілька днів втомилися і як результат проспали. Лише будильник про всяк випадок встановлений у критичний час зміг нас підняти на ноги.

    А взагалі непогано вийшла у нас база на цій планеті. Спочатку проект значився як дослідницька база для планет першого, другого рангу агресивності. Після мого зміцнення вона, напевно, зможе і вищий ранг витримати, але навряд чи тривалий час.     

     На Землі подібну базу будували б напевно кілька років. Тут же будівельні дроїди впоралися в найкоротші терміни, лише трохи більше тижня. Причому більшу частину матеріалів для будівництва було видобуто вже тут на цій планеті.

    Довелося щоправда для будівельних дроїдів виділити десяток охоронних, які відганяли звірину від будівництва. Також у зв'язку з тим, що енергоспоживання з невідомих причин дещо вище, ніж у Співдружності, довелося встановлювати не один, а три реактори. Про всяк випадок раптом один відмовить.

    Тож база вийшла досить великою і комфортною. Вона за проєктом була розрахована на сто п'ятдесят осіб співробітників. Тож усередині було просторо.  Тут був навіть басейн і тренажерний зал, зал релаксації та багато інших місць для відпочинку, щоправда, здебільшого вони ще не функціонували.

    Але й так було місце, куди піти відпочити, але особливо багато часу в нас не було, тому одягнувшись у нові комбінезони, ми вирушили на сніданок у компанії Мікіль. Швидко зібравшись після душу, ми вирушили до їдальні, де на нас уже чекала синьошкіра інопланетянка.

     Що цікаво, навколо неї стояло кілька десятків різних тарілок, а сама вона спала, уткнувшись в одну з них.  Я навіть розсміявся від такого видовища. Одразу пригадалися мої загули в студентські роки, коли бувало я й сам засинав обличчям до їжі, щоправда закуски, через надмірне вживання міцних напоїв.

      Ліка теж веселилася від цього видовища, але поки що мовчала. Я спеціально підійшов тихо до дівчини й акуратно доторкнувся за плече, а потім відскочив на кілька метрів назад.

     Я думав у мене полетить якась псионічна техніка. Але я лише почув мляве бурмотіння, та й сканери нейромережі показували, що дівчина перебуває зараз у царстві Морфея. 

     Явно її не вчили спати в підлогу вуха і бути готовою до будь-якої події. Мої дії її ніяк не потривожили. Прислухавшись до бурмотіння дівчини, я зміг розібрати її слова.

       —  Мамо, мені на другу пару,- її слова показали, що студенти навіть у різних світах не дуже між собою відрізняються.

      —  Мікі пора вставати,- ніжно прошепотів я їй на вушко, від чого вона вся стрепенулася і, побачивши мене, почала набувати фіолетового відтінку.

       —   А я тут зранку вирішила вашу кухню скуштувати,- зніяковіло промовила Микиль.

     —  Правильно зробила,- відповіла Ліка, замовивши через кухонний синтезатор сніданок,- Тільки плавники між ними треба їсти, а не вішати на брови,- серйозно промовила Ліка і почала снідати. Микиль же усвідомивши, що спала в тарілці обличчям і що воно все в їжі, ще більше пофіолетевела.

     —  Я зараз,- сказала вона і вибігла зі столу. Простеживши за нею через ШІ, ми переконалися, що вона вирушила в санвузол. Підглядати за нею там я порахував нижче своєї гідності і відключився від камер.

    — Смішна вона,- усміхнувшись, промовила Ліка,- Ти казав, їй сорок три роки, а поводиться як підліток.

     —   А вона і є підліток, причому неповнолітній. У її раси повноліття настає в п'ятдесят років. І тільки після цього їх відпускають з дому,- відповів я, згадавши, що Мікіль мені розповідала про себе.

    —  Чого ж її в академію і сюди відпустили? -- поцікавилася в мене Ліка.