Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

й засобами, які є в руках найбільшої тоталітарної держави. Зокрема військові й поліційні сили, цілий державний апарат та удержавнення всіх галузів господарства в цілковитій диспозиції большевицького режиму та під суворою всебічною контролею комуністичної партії створюють враження неприступної твердині.

Але концепція революції не розраховує на боротьбу ззовні проти тих сил, якими орудує большевицький режим. Революційна боротьба направлена проти властивого ворога — проти комуністичної партії і режиму, проти керівних центрів та добровільних, здецидованих носіїв і захисників большевицької системи і російського імперіялізму. Натомість у відношенні до тих сил, які в звичайних умовах стоять під наказами режиму і виконують його волю, але яких большевики мобілізують, втримують у послусі і в дії тільки методами примусу й обману, революційний рух не займає ворожої постанови, тільки намагається приєднати їх на свій бік. Передусім іде про те, щоб усіх таких людей відтягнути від послуху большевицькому режимові, що спаралізувало б значну частину його силових підпор. Коли ж поважна кількість тих людей, які досі були слухняними виконавцями волі режиму, стане активно по боці революції та вжиє в боротьбі проти нього ці всі засоби, якими орудує, зокрема зброю, тоді відношення сил між обидвома протиставними таборами відразу обернеться в користь визвольної справи.

Чи такий розвиток є можливий? Даючи позитивну відповідь на це питання, спираємося на реальну дійсність. Большевицький режим, комуністична партія та їхні віддані захисники і вислуж-ники становлять дуже малу частину, коли взяти загал населення опанованих ними країн. Величезна більшість цього населення не тільки не захоплюється комунізмом, але вважає його великим лихом та в душі ставиться ворожо до нього, до большевицького режиму, до партії і їхньої системи. Але большевицька тоталітарна система побудована так, що в руках партії і режиму — державної бюрократії — зосереджена не тільки ціла політично-поліційна влада, а теж повне диспонування цілим народнім господарством і всіма ділянками життя, так що ввесь народ і кожна людська одиниця є під всебічною контролею та повністю узалежнені від цієї системи. Такий стан створює враження всесильности большевизму, цілковитого безсилля людської одиниці та всього народу, коли йде про будь-яку дію, незалежну від режиму, а тим більше про будь-який спротив йому. Та це є тільки один бік дійсности, яку большевики цілево стараються узагальнити і зобразити як незмінну.

Тим часом тоталітарність большевицької системи має теж протилежні наслідки. Державне організування і ведення всіх ділянок життя і на всіх щаблях, починаючи від підставових і найдрібніших господарських чинностей, спричинює не тільки функціональне, але й організаційне сплетення всіх клітин і ланок цього життя, так що всяке забурення функцій в одному місці має далекосяглі негативні наслідки для цілости. Охоплюючи своєю безпосередньою диспозицією і керуванням усі ланки й установи збірного життя, большевицький режим зробив їх не тільки інструментом, але й одночасно підставою своєї сили й свого володіння. При такому стані всяке загальмування, схиблення, чи пошкодження функціонування будь-якої клітини і установи набуває далекосяглого значення як підривання цілої большевицької системи. Все те, що є складником сили й володіння большевизму, стається чинником його захитання й занепаду, коли перестає сповняти функцію, яку визначує йому большевицький плян.

Розглядаючи большевицьку систему з цього боку бачимо, що народ і кожна людська одиниця є не тільки об'єктом большевицького панування і визиску, але також активним фактором, від якого залежить функціонування складників цілого державного механізму. Коли б ця переважаюча більшість підсовєтських громадян, яка ненавидить большевицький режим, перестала виконувати його волю та, йдучи за власним наставленням, одностайно стала проти нього, тоді кермований ним велетенський державний механізм був би спаралізований і большевики лишалися б безсилими, позбавлені інструментів свого володіння.

Комуністи і вірні захисники режиму займають переважно тільки керівні становища в різних ділянках і клітинах тотально удержавленого життя, а робочою силою є непартійний і в більшості протикомуністичний елемент. З моментом, коли він активно виступить проти комуніс-тичного керівництва І цілого режиму, тоді цей буде відрізаний від важливих життєвих баз. А таких галузів і установ, де комуністи і відданий їм елемент творили б не тільки командний, але теж головний дійовий кадр, є дуже мало.

Виїмок у цьому відношенні творить державна адміністрація-бюрократія і большевицька поліція, які майже повністю обсаджені большевицькими кадрами. Концентруючи свої сили в державній адміністрації і в поліції, большевики зробили з них не тільки головну свою базу, але й найважливіший силовий фактор, який має тотальною диктатурою і безоглядним терором панувати над всіма ділянками життя та ударемнити всякі протикомуністичні дії. Успішність цієї большевицької терористичної системи зумовлена ще й тим, що вона має діло переважно з пасивною масою. Придушені большевизмом народи, попри загальну ненависть до нього, являють собою неодностайну, розпорошену і слабо активну силу через свою незорганізованість до протибольшевицької боротьби. Величезний революційний потенціял дрімає в народі незактивізований.

В такій ситуації людська одиниця почувається в щоденній зустрічі з режимом у різних ділянках осамітненою і безсилою проти його насильницької системи. А боротьба активних протибольшевицьких сил не має при пасивності загалу населення такого успіху, якби це було за його активної підтримки. В таких умовинах широко розвинулася практика самочинного індивідуального саботування большевицьких плянів і підмінювання їх протилежним змістом. Ця практика, застосована в щоденній роботі в різних ділянках, є найбільш поширеним проявом загальної протибольшевицької настанови. Не зважаючи на свої дрібні і трудні до виявлення форми, вона через велику масовість дуже міцно підриває різні большевицькі пляни і є одною з головних причин постійної кризової ситуації в підсовєтському житті. Це спричиняє для режиму поважні труднощі і підкошує його позиції, але не може його цілком повалити і довести народи до визволення.

Цілковита зміна ситуації в користь визвольної справи настане тоді, коли більшість прихованих, потенціяльних противників большевизму виступить до активної боротьби. Коли замість тихого, роздрібленого спротиву та відокремлених самочинних дій, увесь народ, враз з організованими революційними силами, підійме систематичну боротьбу, тоді метода сепаратного підкорювання і знищування противників поодинцем не дасть большевикам успіхів. В ситуації загального революційного зриву не поможе їм теж дислокування вірними поліційними силами. Відтяті від володіння різними ділянками життя і позбавлені ширшої органічної бази, большевицькі кадри, скупчені в протиреволюційних поліційно-мілітарних формаціях, будуть замкненим острівцем серед моря протибольшевицької стихії, їх долю припечатає кінцевий наступ всезростаючих мілітарних революційних сил.

Тому основною проблемою визвольної революції є мобілізація і зорганізування існуючого, але розпорошеного і слабо активного потенціялу антикомуністичне настроєних народніх має і створення з них дійової сили революційної боротьби. Поскільки для цього є пригожий ґрунт і відповідний матеріял, то завданням організованих сил є розв'язати цю проблему шляхом плянованої і послідовної революційної