Ярослав Гашек - Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек

- Солдати! Ваше почесне завдання важке! Перед вами тяжкі походи, нестатки й різні незгоди! Але я покладаюсь на вашу витривалість і непохитну силу волі, солдати!

- Замовкни, осле дурнуватий,- римував Швейк.

Поручник не вгавав:

- Для вас, солдати, немає таких перепон, яких би ви не подолали! Я вам ще раз повторюю, я вас веду не до легкої перемоги! Це буде досить твердий горішок, але ви себе покажете! Історія запише вас у свою велику книгу!

- Гляди лиш, не поїдь у Ригу,- зримував знову Швейк.

Немов послухавшись Швейка, поручник Дуб, що сопів, звісивши вниз голову, раптом почав блювати. Скінчивши, він ще раз вигукнув:

- Солдати, вперед! - звалився на мішок телеграфіста Ходоунського і проспав аж до Турової-Вольської, де його нарешті поставили на ноги й за наказом надпоручника Лукаша зняли з воза. Надпоручник Лукаш мав з ним досить тривалу і досить неприємну розмову, аж поки поручник Дуб настільки опритомнів, що нарешті зміг заявити:

- Логічно міркуючи, я зробив дурницю, яку виправлю перед лицем ворога.

Одначе, він ще не зовсім отямився, бо, коли чвалав до свого взводу, грозився надпоручникові Лукашу:

- Ви мене ще не знаєте, але ви мене взнаєте!

- Про все, що ви витворяли, можете довідатись у Швейка,- відказав надпоручник Лукаш.

Отож, раніше ніж піти до свого взводу, поручник Дуб попрямував до Швейка, якого застав у товаристві Балоуна і фельдфебеля Ванека.

Балоун саме розповідав, що у себе в млині він завжди тримав пляшку пива у криниці. Пиво було таке холодне, аж у зуби заходило. В млині ввечері таким пивом запивали розгуду, 518 але він у своїй ненажерливості, за яку тепер карає його господь, після розгуди завжди ще ковтав чималий шматок м’яса. Тепер, мовляв, правосуддя боже покарало його за все теплою смердючою водою з криниці в Туровій-Вольській, до якої через холеру солдати мусили сипати лимонну кислоту, яку їм роздали, коли взводами брали воду. Балоун висловив думку, буцім лимонну кислоту роздають для того, щоб легше було людей голодом морити. Він, правда, у Саноку трохи під’їв, та ще обер-лейтенант знову залишив йому півпорції телятини, яку Балоун приніс із бригади, але все ж таки це жах, він так сподівався, що, коли прибудуть на відпочинок, знову щось варитимуть. Він у це повірив, коли кухарі набирали до казанів воду. Він зараз помчав туди розвідати, що й як, але кухарі відповіли йому, що поки лише дістали наказ набрати води, а за хвилину, можливо, прийде новий наказ - її виливати.

Несподівано підійшов поручник Дуб і, не дуже впевнений у собі, запитав:

- Розмовляєте?

- Розмовляємо, пане лейтенанте,- відповів за всіх Швейк.- У нас тут бесіда йде повним ходом. Воно взагалі найприємніша на світі річ - добра бесіда. Ось саме говоримо про лимонну кислоту... Жодний солдат не може обійтися без балачок, тоді він принаймні забуває про всі злигодні.

Поручник Дуб запросив пройти з ним, бо він, мовляв, хоче його про щось спитати. Коли вони вже досить відійшли вбік, Дуб із сумнівом у голосі запитав:

- А ви, бува, часом не про мене говорили?

- Та що ви! Про вас ані слова, пане лейтенанте, лише про цю лимонну кислоту та про копчене м’ясо.

- Мені обер-лейтенант Лукаш сказав, нібито я чогось накоїв і ви про це дуже добре знаєте, Швейку. Швейк дуже серйозно і з притиском сказав:

- Ви нічого не накоїли, пане лейтенанте. Ви тільки відвідали один дім розпусти. Але то, певне, була якась помилка. Бляхара Пімпара з Козячої площі теж завжди розшукували, коли він вирушав до міста купувати бляху, і його теж знаходили в такому закладі, як я вас бачив, або у «Шугів», або у «Дворжаків». Внизу містилась кав’ярня, а нагорі - в нашому випадку - були дівчата. Ви, пане лейтенанте, очевидно, не добрали, де ви, власне, перебуваєте, бо було дуже гаряче, і якщо хто не звик пити, той у таку спеку п’яніє навіть від звичайнісінького рому, а ви, пане лейтенанте, допалися до горобинівки. Я дістав наказ вручити вам запрошення на нараду, що мала відбутися перед нашим від’їздом, і знайшов вас у тієї дівчини нагорі. Від спеки й горобинівки ви мене навіть не впізнали й лежали собі там на канапі зовсім роздягнений. Взагалі ви там нічого не витівали, навіть не говорили: «Ви мене ще не знаєте...» Така річ може в спеку трапитися з кожним. Декому це подобається, але дехто потрапляє в таку історію, як сливка в лайно. Коли б ви були знали старого Вейводу, десятника з Вршовиць, так той, насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, вирішив ніколи не пити жодних напоїв, від яких міг би сп’яніти. Хильнув він чарку на дорогу й пішов з дому шукати безалкогольних напоїв. Спочатку завітав до шинку «На зупинці», замовив собі там чвертку вермуту й почав обережно випитувати шинкаря, що, власне, п’ють абстиненти. Він, що не кажіть, слушно вважав, що навіть чиста вода для них страшний напій. Шинкар йому пояснив, що абстиненти п’ють содову воду, лимонад, молоко й різні безалкогольні вина, холодну часникову юшку та інші неспиртні напої. З усіх цих напоїв старого Вейводу найбільше вабили безалкогольні вина. Він запитав, чи буває й безалкогольна горілка. Випив ще одну четвертинку і поговорив з шинкарем про те, що це справді великий гріх часто напиватися. Шинкар йому на це відповів, що він усе на світі стерпить, за винятком одного - п’яної людини, яка в іншому місці впивається, а до нього приходить витвережуватися пляшкою содової води та ще, крім усього, й набешкетує. «Нажлуктайся в мене,- каже шинкар,- тоді ти моя людина, а інакше я тебе й знати не хочу». Старий Вейвода допив і пішов далі, аж поки не придибав, пане лейтенанте, на Карлову площу до винарні, куди він і раніше заходив, і запитав там, чи немає в них безалкогольних вин. «Безалкогольних вин ми не маємо, пане Вейводо,- відповіли йому.- Зате знайдеться вермут і шеррі». Старому Вейводі стало якось незручно, і він випив там по чвертці вермуту і шеррі. Поки сидів там, познайомився, пане лейтенанте, з якимсь таким самим, як він, ворогом алкоголю. Слово по слову, випили ще по чвертці шеррі, а наприкінці той пан сказав, що він знає місце, де подають безалкогольні