Генрі Девід Торо - Волден, або Життя в лісах

власної правди, і най прикраси всередині й зовні виростають із неї. Особа, наділена здоровим глуздом, не може вважати оздоби річчю виключно зовнішньою й поверховою. Не гадаємо ж ми, врешті, що черепаха отримала панцир у цяточку, а молюск — перлисту мушлю внаслідок такого контракту, який подарував мешканцям Бродвею їхню церкву Св. Трійці. Людина не більш владна над архітектурним стилем свого дому, ніж черепаха — над своїм панциром, ба більше, у солдатів є важливіші заняття, ніж перефарбовувати свої штандарти в колір, що символізує їхню чесноту[107]. Ворог сам дізнається правду у слушний час. І зблідне, коли настане мить випроби. Як на мене, цей чолов'яга зазирає за карнизи й полохливо шепоче свої половинчасті істини темним мешканцям дому, які насправді знають усе краще за нього. Зараз я помічаю лише ті архітектурні принади, які поступово самі проросли зсередини назовні, породжені потребами й вдачею мешканця, їхнього єдиного творця, — плоди його неусвідомленої істини й шляхетності, байдужих до зовнішнього вигляду; але надлишковій красі цього штабу мусить передувати несвідома краса життя. Художники розуміють, що найцікавіші оселі у цих краях — найменш претензійні: скромні хижі з колод і хатки простолюду; мальовничими їх робить життя людей, для яких вони стали мушлею, а не самі тільки особливості їхньої будови; ящики приміських будинків стануть не менш цікавими, коли їхні мешканці заживуть таким само простим життям, милим уяві, не женучись за зовнішніми оздобами. Значна частина архітектурних окрас буквально порожні, і вересневі вітровії можуть їх зірвати, як позичене пір'я, не зашкодивши суті. Той, у кого в льосі немає ані оливок, ані вина, може обійтися без архітектури. До чого ми докотилися б, якби так само переймалися стилістичними окрасами в літературі й архітектори наших біблій приділяли карнизам стільки ж часу, скільки архітектори наших церков? Так постають belles-lettres та beaux-arts і їхні прихильники. Яке ж насправді чоловікові діло до того, як над ним чи під ним нахилено кілька дощок і якими кольорами розцяцьковано його коробку? Щиро кажучи, це могло б щось значити, якби він сам похилив їх і розцяцькував, але якщо дух мешканця не оприявнюється в будівництві, то воно мало чим відрізняється від спорудження труни — отака-от могильна архітектура, де «тесля» — лише інше наймення для гробаря. Один чоловік, зрозпачений життям чи збайдужілий, казав: візьми жменю землі з-під ніг і розфарбуй свій дім у цей колір. Чи думав він при цьому про свою останню вузьку оселю? Можна й це вирішити, підкинувши монету. Напевно, це він від надміру вільного часу! Навіщо брати жменю землі? Розмалюй краще дім у колір твоєї шкіри — най блідне з тобою, червоніє з тобою. Рух за покращення стилю котеджної архітектури! Коли підготуєте для мене оздоби, я в них вдягнуся.

До зими я змурував пічку й оббив стіни, які й так захищали мене від дощу, недосконалим і сирим ґонтом із першої зрізаної колоди. Краї довелося порівняти рубанком.

Отже, у мене був облицьований ґонтом і потинькований дім, десять футів завширшки й п'ятнадцять завдовжки, з восьмифутовими стовпами, горищем і комірчиною, з великим вікном у кожній стіні, двома люками, одними дверима в торці й цегляною грубкою навпроти них. Ціна мого дому, якщо підрахувати звичайну вартість використаного матеріалу, але не рахувати роботи, яку я виконав сам, становила (і я наводжу деталі, бо мало хто знає точно, скільки коштував його дім, а ще менше людей знає точну вартість кожного будівельного матеріалу; може, й немає таких знавців):

Дошки: 8,03 ½ $ (переважно з хижі Колінза)

Ґонт на дах і стіни: 4,00

Обшивка: 1,25

Два вікна з шибами з других рук: 2,43

Тисяча старих цеглин: 4,00

Дві бочки вапна: 2,40 (переплатив)

Клоччя: 0,31 (купив більше, ніж використав)

Залізна плита над грубою, що підтримує димар: 0,15

Цвяхи: 3,90

Петлі та гвинти: 0,14

Засув: 0,10

Крейда: 0,01

Перевезення: 1,40 (значну частину матеріалу носив на власній спині)

Загалом: 28,12 ½ $

Ось і всі матеріали, як не рахувати дерева, каміння й піску: їх я взяв собі за правом першопоселенця. До будинку я прибудував маленький сарай, передовсім для матеріалу, що лишився від будівництва.

Я збираюся збудувати собі дім, який перевершить своїми вигодами й величчю маєтки на головній вулиці Конкорда, щойно мені того захочеться — і якщо він коштуватиме не більше, ніж моя нинішня оселя.

Так я встановив, що студент, який шукає прихистку, може звести собі дім на ціле життя, який коштуватиме не більше, ніж річна рента. Якщо вам видається, що я забагато хизуюся, то на своє виправдання можу сказати, що хизуюся я не своєю винахідливістю, а людською; мої хиби й помилки не підважують правдивості цієї тези. Попри лукавство і крутійство — полову, яку мені складно відокремити від пшениці, хоча я про це шкодую не менше, ніж будь-хто інший, — я дихатиму вільно й дам собі волю, бо так легше і душі, і тілу. Я поклав собі, що зі скромності не буду адвокатом диявола. Я постановив обстоювати правду. У Кембриджському коледжі[108] сама тільки рента за студентські покої, ненабагато більші за моє нинішнє житло, складає тридцять доларів за рік, хоча корпорація збудувала тридцять дві такі кімнати під одним дахом, і кожен мешканець мусить миритися з численними й галасливими сусідами, та ще й оселя може випасти на четвертому поверсі. Мені несамохіть спадає на думку, що якби ми були щедріше наділені мудрістю, то не лише потребували б менше навчання, адже, істинно кажу, більше знань набували самостійно, а й вартість освіти суттєво зменшилася б. Ті вигоди, яких студент потребує в Кембриджі чи деінде, вимагали б у десять разів менше життєвих пожертв, якби обидві сторони взялися до справи мудріше. Ті ж речі, за які вимагають найвищу платню — це завжди не те, чого студент потребує найбільше. До прикладу, відвідання лекцій — важлива стаття в рахунку за семестр, натомість значно важливіша освіта — спілкування з найосвіченішими зі своїх сучасників — дається безоплатно. Зазвичай коледж засновують так: спершу проводять передплату в доларах і центах, а потім доводять до екстремуму принцип поділу праці, який можна застосовувати лише дуже обережно, і знаходять підрядника. Той вдається до махінацій і наймає ірландців та інших робітників, які й закладають підвалини, а майбутні студенти тим часом готуються до студентського життя — і за цей недогляд потім розплачуються наступні покоління. На мою думку, краще було б, якби студенти чи ті, хто хоче вчитися в коледжі, закладали підвалини самі. Студент, який забезпечує собі жаданий відпочинок, раз у раз ухиляючись від трудів, необхідних людині, здобуває